25. Повернення

"Я втомилася від плину дня і ночі.

Хочеться постійності і щастя.

Тільки звідки взять його,

Безкінечний проміжок із часу…"

Хелен Соул

Який швидкоплинний час. Ще вчора я сідала в автобус з думкою, що не хочу їхати. Покидати місто, Макса. А сьогодні стою на цьому ж вокзалі, повернувшись назад. Місто! Що ти готуєш для мене цього разу? Які випробування, сюрпризи? Я сумувала, якщо чесно. Шум, метушня та натовп, у якому стаєш непомітною. Цілих два тижні уявляла собі цей день. Та що може статися? Звичайний день самотності.

Канікули у роздумах та розпачі. Шалені плани про зміни у своєму житті. Чи мають вони сенс, коли ти мерехтиш, як вогник, що гасне. Відкривати очі з надією, а засинати зі сльозами. Чи вартий ти цього? Сама не знаю. Переконую себе у протилежному, та все ж кохаю. Ти моя погана звичка, позбутися якої немає ні сил, ні бажання. Як ти, мій рідний? Де ти? Ні звісточки за цілих два тижні. Безкінечні чотирнадцять днів мого беззмістовного життя без тебе. Сотні набраних дзвінків, і скинутих викликів. Незлічені смс-ки з проханням подзвонити так і не надіслані, лише заповнюють пам’ять мого телефону. Та є нагальніші  справи. Повернення! Звучить якось моторошно. Бо завжди є сподівання, що тебе хоч хтось чекав. І страх, що щось змінилось.

Сьогодні вирішила зазирнути  до кав’ярні. Вже скучила за ароматом кави та круасанів з шоколадом. Та й дівчат хочу навідати. Бо вийду аж через тиждень. Прогулюючись містом, нарешті побачила нашу новорічну красуню. Ялинка – справжнє диво. Безліч маленьких крамниць на площі. Яскраві вогні. Люди і досі святкують. Така атмосфера створює новорічний настрій. Чудово. І справді, настрій покращився. А ще кращий став від кави з булочкою. Оля сильно обіймала мене при зустрічі. Ледь не задушила.

- Я так скучила.- кричала на вухо.

- І я, подруго. Ну, розповідай, які новини– запитала я, присівши поряд за столик.

- Які новини, все як завжди.

- Та годі тобі. Бачила я твій сімейний статус у фейсбуці.- усміхнулася.

- Ой, ну що такого. Почали зустрічатися з Кирилом.

- І правда, всього лише. Більше подробиць.

Оля така кумедна. Постійно вмовчує про своє особисте, хоча ми найкращі подруги. І я підтримую її. Занадто балакучими не потрібно бути. Щастя любить тишу, це всім відомо.

Вона розповідала мені все цікаве, ділилася секретами, та тільки не подробицями стосунків. Переводила теми і я навіть образилася. Невже ми настільки віддалилися?

- Ну добре, люба. Побіжу. Ще треба до універу зайти, розклад дізнатися, – сказала я, допивши свою каву.

- Добре, і мені скинеш?

- Добре. Та ми ще зустрінемося і поговоримо!

- Звичайно.

В університеті все без змін. Як завжди, розклад не точний, новин ніяких, чекайте.  Полюбляють нерви  псувати.

- Маячня якась.

Іншими словами пояснити свавілля неможливо.

Діставшись кімнати, стала розбирати валізи. Ну ось, ще й мама зібрала мене на північний полюс. Навіщо ж стільки речей? Їх навіть скласти нікуди. Та це дрібниці. Ось моя вечірня нудьга – це справді катастрофа. Щоденний план виконано: телефон, смс, виклики, сльози і сон.

 Я вже близько до нього. Від цього напруга у серці зростає. Боюся дізнатися щось, що може змінити звичайний плин мого життя. А раптом?