18. Підступний друг чи обманутий коханець

Склавши перший іспит в університеті, я поспішила в кафе. Сьогодні мене підмінила Ксюня. Настрій був гарним,  все-таки я змогла отримати чудовий бал, попри свою зайнятість.

Зайшовши до кав’ярні, я усміхнулася. Вона для мене, наче рідний дім. Приємно знаходитися там, де комфортно.

Переходжу до виконання своїх обов’язків, відпустивши Ксюню з посту бармена. Відвідувачі чекають. Зараз саме час пік. Всі поспішають пообідати.

Дивно, навіть все одно, був Максим, чи ні.

Мій чудовий настрій вже нічого не зіпсує, здавалося.

Він все ж прийшов. Після обіду. Я запримітила його чарівну усмішку відразу. Вона була безмежною, як раніше. Промайнула думка, що щось сталося.

- Привіт, – мовив він, підійшовши до бару з широченною, задоволеною усмішкою.

- Привіт, – відповіла я. Здивувалася. Останнім часом він не вирізнявся таким оптимізмом.

- Зробиш мені кави?- спитав.

- Звичайно! Це ж моя робота.- відповіла без зайвих емоцій.

Я поспішила до кавомашини. Максим присів за стійку. Все ще щиро усміхався і навіть щось наспівував собі під носа. Одним словом, щасливий.

- У тебе щось сталося? –  не терпілося мені дізнатися причину такої радості.

- Так, у мене все чудово. Ми з Лізою нарешті разом.

Усмішка повільно спала з мого лиця. Щоб не так помітно було, що я засмутилася, тримала марку кілька хвилин. Ось і все. Тепер все скінчено, так і не почавшись. 

- Я рада за тебе. – звучала не досить оптимістично.- Вона покинула Сергія?

- Так. Сказала, що вже поговорила з ним. І ми вже офіційно пара.

- Вітаю! – подала йому каву.

- Дякую! – відповів і став оглядати зал.

Я натирала склянки і мовчки дивилася на нього. Новина  вразила мене в саме серце. Хоча, можливо, це на краще. Так я легше його забуду. Та дивитися на його щасливе лице  було бридко. Радіє. Чому тут радіти? Дівчина покинула свого хлопця заради нього. Тим паче, цей бідолага його друг. Як же він може так? Я поглянула на нього зовсім інакше. Виявляється, він  може бути жорстоким. Як так можна вчинити з другом? Підло і лицемірно.

Злість переповнювала мене і змовчати я невзмозі.  Підійшла ближче і пошепки запитала:

- А як Сергій?

- Що? Сергій?- Макса здивувало моє питання.- Не знаю.  

- Тобто, твого найкращого друга покинула дівчина, а ти не знаєш? – здивування підкреслило мої вигнуті лінії брів. - Йому ж зараз боляче. Якщо вони разом кілька років, то розрив пережити буде важко. А ти сидиш тут і радієш?

Максим змінився на обличчі.  Усмішку стерло з обличчя почуттям провини. Нарешті, до нього дійшло. Та невже! Зрозумів свій ганебний вчинок.

Помовчав, а потім сказав:

- Так, твоя правда! Та як я можу його підтримати? Якщо він знає, що вона пішла до мене, він мене ненавидить.- припустив.

- А ти вважаєш, що якби він знав, він би не прийшов до тебе з’ясовувати стосунки?- переконую, що він може помилятися у здогадках.

- Так, напевне, прийшов би. Та як мені перевірити, що він не знає?

- Поїдь до нього. – запропонувала вихід.- Щодо розриву прямо не кажи. Скажи щось про чутки, які до тебе дійшли. Так він тобі і розповість все.

- Так. Це не погана ідея. Я зараз же поїду.- розплатився і пішов.

Я вірила, що друг змусить його задуматися над своїми вчинками. Максим же говорив якось, що цінує Сергія.  Невже, він спокійно дивитиметься на його страждання.

Я вже не сподівалася  знову сьогодні побачити Максима. Та він заявився ближче до вечора. Засмучений. Прийшов і мовчки сів за барну стійку. Я кілька хвилин дивилася на нього, передчуваючи недобре. Нічого не запитувала. Щось все ж таки не так?

- Налий мені горілки, – мовив він.

- Що? – перепитала я.

- Горілки налий.

- Ти ж за кермом? Хіба тобі можна?- турбуючись спитала.

- Поїду на таксі.

Я слухняно наповнила чарку і подала йому. Він миттю випив її.  А потім все повторилось. Зовсім сп’янівши, він розпочав свій страждальний монолог.  Белькотів під носа різні дурниці. Я вже й не рада, що призивала його до поклику совісті.  Виглядав Макс жахливо.

З його розповіді я зрозуміла, що все ще складніше виявилося, ніж я гадала.

Максим приїхав до Сергія і став говорити про чутки, які дійшли до нього, буцімто вони розійшлися з Лізою. Та друг швидко спростував все, що говорив Максим. Заперечив і впевнив друга, що у них з Лізою все чудово.  Це викликало  нечуване обурення Максима.  

- Як так? – повторював він. – Вона ж говорила. Невже брехала, а?

- Не знаю, Максиме, не знаю.- засмучено проговорювала.

- Я ж вірив їй, а вона.

- То може ти з нею поговориш? – дратівливо відповіла я.

Чесне слово, мені вже набридло. Він, наче мала дитина, не може взяти себе в руки і  розв’язати проблеми. Сидить тут, п’є і ниє. Гидко дивитися на нього такого. Та ти ж чоловік. Треба бути сильним, рішучим. А він. Ой, за що я тільки його покохала.

 Все ж погодився зі мною і вийшов з кафе, щоб зателефонувати своїй коханій.

Повернувся через хвилин десять. Знову попросив налити.

- Я тобі краще кави зроблю, – відповіла я.

Отримавши свою каву він обійняв чашку обома руками. Зробив ковток. І зупинив погляд на напої.

- Ну? Що вона сказала? – мене розривало від нетерплячки.

- Вона? Вона сказала, що не змогла поговорити з ним. Що не може обрати, бо кохає обох. Говорить, що її все влаштовує і вона не хоче йти від Сергія. І мене кидати не збирається.

- Ну і… – я б задушила її, якби могла. Стерво! – І що ти відповів?

- Нічого. Просто поклав слухавку.