5. Коротка мить

Прокинувшись від дзвінка Олі, я поглянула на годинник. Вже була шоста година вечора. Як виявилося, я проспала майже весь день. Ось так я проводжу вихідні. Ці дні бувають так рідко, і вони дуже  важливі для мене. Зазвичай, у свої вихідні я відвідую заняття в університеті. Та сьогодні субота. І я, нарешті, мала змогу відпочити і виспатися на всі сто відсотків. Хоча, цього разу, не все так вдало. Роботи було багато. Конспекти, практичні, підготовка до курсової. Та ще й Оля вмовляла мене телефоном відволіктися від справ і просто відпочити. Подруга була досить переконливою, їй кортіло попліткувати зі мною про все. Тож я поступилася їй і ми вирішили сходити увечері в клуб. Тепер я мала підготуватися до вечора. Я взагалі скептично ставлюся до подібних походеньок, чи то я нудна, чи то я так вихована. Я за своє життя рідко ходила до клубів, кафешок, та й виходила з друзями не часто, тому так, я зануда.

Зустрітися ми з Олею мали біля входу в клуб. Я прийшла раніше, оскільки я дуже пунктуальна. Вважаю це своїм недоліком, бо не люблю чекати на когось. Біля клубу був натовп. Поряд стояла весела компанія дівчат. Вони радісно гомоніли і привертали до себе увагу оточення.  А на мене уваги ніхто не звертав, на їхньому  фоні я була зовсім непомітною.

Нарешті, прийшла Оля і ми зайшли до зали. Малоосвітлене приміщення додавало клубу вишуканості та помпезності. Столики розміщувалися у віддаленій частині клубу у формі півкола. Перед ними знаходився  величезний танцмайданчик, на якому вже було безліч людей, хоча тільки десята година вечора. Пробравшись крізь  натовп, ми знайшли вільний столик і умостилися на диванчик. Столики між собою відділялися вишуканими гардинами, які не пропускали світло. За бажанням, за столиком можна було усамітнитися, закривши гардини  повністю.

Замовили коктейлі. Розмова полилася рікою, хоча, говорила переважно Оля. Її балакучість не знає меж. Я уважно слухала її, щоб не образити. Оля обожнює бути у центрі уваги. Хоча мені  було цікаво слухати про події в університеті, адже я там буваю надто рідко. Я з задоволенням та посмішкою пила свій коктейль і слухала улюблену подружку. А тоді вона запитала мене:

– Олено, ти мені так і не розповіла про того хлопця? Хто він?

– Якого хлопця? – знітившись, і ледве не похлинувшись коктейлем, запитала я.

– Ну, того, відвідувача нашого кафе. Він дуже симпатичний.

– Ти якого маєш на увазі? – я навмисне намагалася заплутати  Олю. Не хотіла обговорювати цю тему, тим паче після його приходу з дівчиною. Ця тема була болючою для мене.

– Олено, припини! Ти добре розумієш, про кого я.

– Ну, добре, вибач, – я зрозуміла, що все ж таки  розмови не уникнути. – Олю, я не знаю, хто він. Я з ним не знайома. І, таки так, він мені подобається.

– Ну і? Що ти плануєш робити?

– Я? Та нічого не планую. Що я взагалі можу планувати стосовно нього? Тим паче, я його з дівчиною бачила. Я можу лише спостерігати за ним, за його життям, – сумним голосом відповіла я.

– Ну ти не засмучуйся! Я думаю, що все буде добре.

– Я не засмучуюся!

Мене перервав телефонний дзвінок, Олі зателефонували. Вона відійшла, щоб поговорити. "Хоча, кого я обдурюю! – подумала я про себе. – Звичайно, я засмучуюся. Я не просто засмучуюся, я страждаю. Страждаю від кохання до нього".

Щоб відволіктися від поганих думок, я стала оглядати все навколо: залу, людей. Як я згадувала  раніше, клуб дуже хороший. У власника точно є стиль, він добре постарався. А люди? Люди були різними. У клубі змішуються різні долі, життя. Кожен зараз має  свою роль. Хтось мисливець, а хтось жертва.  Я – лише споглядач. Мені подобається спостерігати за людьми. Вони такі різні, такі кумедні. Кожен по-різному  виражає свої  емоції, я ще ніколи не бачила однакових персонажів. Кожен грає свою роль, а яка роль моя?

Я дивилася на людей і згадала його. Де він зараз? З ким? Чи добре йому? У мене три  вихідних. Я так довго його не побачу. Буду сумувати за ним. Та ні, я вже сумую. Я сумую з тієї миті, коли він востаннє зник з мого поля зору. Це було вчора, а, здається, минула ціла вічність. Здається, що за кілька днів, що мене не буде, все докорінно  зміниться. Зміниться він і його життя. Життя, у якому вже точно не буде місця для мене. А де взагалі моє місце? Воно хоч є? Я хоч щось у цьому світі означаю? Мабуть, безліч людей запитували себе про це?! Та я запитую кожного дня, кожного дня мого безглуздого життя без нього. Чи то я так зациклена на ньому, що не уявляю, як буду жити без нього?! Як я буду жити без думок про нього?! Ці думки заполонили весь мій розум. Навіть навчання відійшло на задній план, хоча я так мріяла про можливість отримати освіту.  З миті, коли я зустріла його вперше, будь-що втратило для мене сенс, без нього все втрачає сенс.

Мої роздуми ще більше засмутили мене. Та перервала їх Оля. Вона повернулася засмучена, вся в сльозах. Я занепокоїлася її станом. Вона була сама  не своя, почала щось пояснювати, та все відмахувалася від прямої відповіді на запитання: «Що сталося?» Вона вдавала, що все добре, та мене не  обдурити. Я знаю Олю дуже добре. І розуміла, що через дрібницю вона не буде такою засмученою. Оля не змогла всидіти й п’яти хвилин  та, вибачившись переді мною, вона пішла. Все, що я встигла зрозуміти, так це те, що вона посварилася зі своїм хлопцем. У них взагалі були заплутані стосунки, так ще й постійні сварки, претензії з  його боку. Одним словом, не все те золото, що блищить. Так і з чоловіками. Вони, взагалі, дивні створіння. Від них всі проблеми: без них тяжко, а з ним ще тяжче. От і зі мною так. Без нього моє життя не мало особливого сенсу, а зараз, з ним – ще тяжче існувати. Це як зловживання солодким, чи алкоголем. Коли не можна, хочеться ще більше. Від роздумів я повернулася до огляду зали. Вечір продовжувався, та не для мене. Мій відпочинок закінчився, не встигнувши  розпочатися. Я планувала покинути цей чудовий заклад, лише доп’ю свій коктейль, і буду рушати. Тим часом продовжувала розглядати обличчя нафарбованих дівчат  і брутальних чоловіків.