"Винагороду отримує той, хто вміє чекати." Хелен Соул
Олена довгий час просто трималась осторонь. Та все ж Максим проявив наполегливість і впертість. Просто переслідував її, аби та вибачила і дозволила йому наблизитися до неї. І навіть погодилася на спільну вечерю. Вона не здогадувалася, що ця зустріч буде у нього вдома. Макс забрав її з квартири, яку вона винаймала, і повіз начебто до ресторану. Дорогою вони мовчали, перекинулися кількома фразами – і все. Вже сутеніло і Олена лише насолоджувалася видом з вікна. Сонце сідало за обрій. Навіть не звернула увагу, чи може забула дорогу, якою її віз Макс. Вже на порозі вілли, вона зніяковіла і розхвилювалась.
- Макс, ти куди мене привіз? – схвильовано поглянула на нього.
- Олено, все добре. Ми вечерятимемо з моїми батьками, – поспішив заспокоїти.
- Але,… – не встигла і слова мовити.
Макс взяв її за руку і, ніжно цмокнувши у щічку, додав:
- Все буде добре. Я з тобою. Ходімо.
Вони зайшли до будинку, де на них вже чекали господарі. Батьки Макса привітались і на порозі стали вибачатися за свою ганебну поведінку. Як дорогу гостю провели до вітальні і присіли поряд. Вони вибачалися, і в голові Олени не вкладалося, чому вони так змінили свою думку. А потім з’явилася Христина, яка все ще зухвало себе поводила. Підійшовши ближче, розглядала Олену оцінювальним поглядом. Та потім всміхнулась і присіла поряд.
- Оленочко, ти вже мені пробач. Я була надто різка з тобою. Та щастя брата для мене важливіше будь-яких образ. Ти мені пробачиш? – тримала Олену за руку.
- Щастя брата? – здивувалась. – Ти про що?
- Ну як, – перевела погляд на Макса, – ви ж одружуєтеся.
- Що? – шоковано перепитала Олена. Та не встигла поглянути на Макса, як він сам підійшов і, ставши на одне коліно, простягнув їй обручку.
- Олено, ти вийдеш за мене? – очевидно, що він нервував.
Це було несподівано. Говорив, що буде лише розмова. Та він досяг мети. Кілька місяців переслідувань, букетів, подарунків і милих повідомлень. Олена очікувала розмови про примирення, та ніяк не про весілля, тим паче, при його батьках. Хто ж відмовляє при свідках? Олена підвелась і підійшла ближче. Навіть не знала, як підібрати слова. Макс підвівся, і всі в очікуванні не зводили з неї очей.
- Максиме, мені треба подумати, – відповіла вона, та все ж боялась його реакції.
- Добре, – спокійно відповів, хоч усмішка спала з його лиця. – Візьми каблучку. А коли вирішиш – поговоримо.
- Добре, – згодилась. Взяла скриньку з каблучкою. Напруга зростала.
- Ну, добре, час вечеряти, – відволікла всіх Христина і перемикнула на позитивну ноту.
За вечерею все було добре. Та навіть у мріях Олена не могла уявити такої гармонії. Всі мило між собою спілкувалися. І раніше відчутна агресія між ріднею зникла за час, поки вони не бачилися.
Як і колись, їм довелося залишитися на ніч. Обоє переживали дежавю, та найважливіше було те, що тепер їхні почуття взаємні. В кімнаті вони все ж поговорили наодинці. Олені було важко поступитися, та зніми, які відбувалися з Максом, стали очевидними.
- Макс, – почала Олена.
- Що? – ніжно поглянув на неї.
- Ти знаєш, це дуже неочікувана пропозиція. Я досі шокована.
- Я розумію, – перервав її. – Та я боюсь втратити тебе. Кожного дня боюся. Бо мені здається, ми стаємо чужими. З кожним днем ми віддаляємося один від одного. І це мене лякає. Я кохаю тебе і більше не хочу відстані та розлуки. Та якщо ти вирішиш, що я тебе не вартий, я сприйму це як долю. Я сам винен, – його стан був пригніченим.
- Максиме, – вона уважно його слухала. Та бачити біль в його очах неможливо для люблячої жінки. Вона ніжно торкнулась його плеча і обійняла. Ці обійми були рятунком для обох. Бо внутрішні суперечності стримували її на шляху до щастя. А зараз вона пересилила себе, свою гордість. – Я теж тебе кохаю, – додала, поцілувавши його у щічку. Ніжно притисла його до себе.
- То ти будеш моєю дружиною? – скористався моментом.
- Так, – тихо промовила вона.
Макс зрадів, не тямив себе від щастя, обійняв її ще сильніше. Їхні губи сплетися в такому бажаному, довгоочікуваному поцілунку.
***
Цього дня я чекала досить довго. Уявляла його з першого моменту знайомства і переживала подумки щоразу, коли ми були разом. Найщасливіший день! Сьогодні, у п'ятницю, я виходжу заміж. Хвилювання переповнює, та в цьому кроці тепер я впевнена на всі сто. Бо коли так довго чогось бажаєш, головне – не перегоріти.
Моє серце виявилося набагато сильнішим, ніж я вважала. Воно витримало всі випробування і зберегло іскру, яка була між нами з Максимом.
Макс, нарешті, зрозумів, що найпотрібніше весь час було поряд. І усіма силами намагався мене повернути. Попри біль, якого він мені завдав, бажання бути разом виявилось сильнішим.
Ця церемонія була особливою ще й тим, що разом з нами йшли до вівтаря наші друзі. Оля з Кирилом, та Лана з Костею. Три такі бажанні весілля в один день. Нарешті, ми щасливі. І хоч в кіно все завершується словом «так», у нашому житті – це тільки початок.
Найбільшим щастям для мене було бачити щиру усмішку та радість близьких мені людей. Батьки Максима стали мені рідними за кілька місяців спільної підготовки. І я багато цікавого і нового дізнавалася про нареченого від його мами та сестри за чаєм.
Та було неочікуваним побачити на нашому весіллі Сергія. Він прийшов з дівчиною. Я була здивована і його поява мене насторожила. Та він запевнив мене, що все, що було – в минулому. Як не дивно, з Максимом вони помирилися і стали спілкуватися. Звичайно, не як раніше, та все ж у компанії збиралися іноді. Під час відвертої розмови, Сергій навіть зізнався і попросив вибачення за ту брехню, якою віддаляв нас один від одного. Та я не ображалася. Якби наше кохання з Максом не витримало всього цього, то це було б не кохання. А тепер я впевнена в ньому на всі сто відсотків. А згодом і Ліза з’явилася. Її запросив Максим. Виглядала зовсім по-іншому і її погляд був інакшим. З холодного і злого змінився на спокійний і задоволений. Запевнила мене, що хвилюватися не потрібно. У неї вдалі стосунки з іншим чоловіком. І ми мило поспілкувалися.
#3861 в Любовні романи
#1806 в Сучасний любовний роман
любовний трикутник, складні_відносини_між_героями, попелюшка_проста дівчина_мрія
Відредаговано: 28.08.2019