Епілог/ Розділ від Максима

"Розуміння того,що ти зробив в житті щось не правильно приходить тоді,коли змінити щось вже не можливо."

"На жаль, щоб людина щось зрозуміла, вона повинна обпектися, і не раз. Розуміння приходить тільки через біль і страждання. Розуміння ж, не підкріплене болем, хитке і швидкоплинне."

 Провівши поглядом Олену за двері, Максим не стримався і закинув ключі, які переминав рукою, в стіну. Вони бездиханно впали на підлогу, ніби нічого не сталося. Та все ж він підняв їх, підійшов до вікна і став дивитися, як вона зникає з його життя. Безслідно? Ні, вона залишила величезний слід на серці.

Як зараз пам’ятаю день, коли зайшов до тієї кав’ярні після повернення з Англії. Роки самотності та виконання забаганок батька, щоб нарешті відчути себе хорошим та потрібним сином. Ті болючі відчуття непотрібності та порожнечі зникли враз, коли зустрівся з нею поглядом. Це русяве дівчисько, визираючи з-за барної стійки, нишком позирало на мене. Я відразу ж звернув на неї увагу. Чимось вона відрізнялась від інших. Та не достатньо, щоб я підійшов. Тоді я був настільки зачарованим Лізою, що не помічав очевидного. Та долю не обдуриш, чи це просто збіг обставин звів нас у клубі. Ще тоді я дивувався її безмежному оптимізму та вірі, що все можна змінити. Вона навіть не знає, наскільки змінила моє життя. Як перевернула мій світ з ніг на голову. Завдяки їй я повірив у справжнє кохання. Я, нарешті, відчув, що комусь потрібен по-справжньому. А час проведений разом – найщасливіші моменти.

Скільки ж помилок я зробив? Та цитуючи Олену: «Допоки ти живеш, ти все можеш змінити». Я не певен, що колись вона дізнається всю правду, та достатньо одного слова і я буду біля її ніг. Чи зможу я зізнатися, що злякався? Побоявся того, що переповнювало моє серце? Для мене це відчуття було новим, незвіданим. 

І почуття провини перед другом перемогло моє бажання бути щасливим. Сергій не зміг виконати обіцяне, не зміг зламати її волю. Не зміг змусити її покохати його, як не хотів цього. Під час останньої розмови він переконував мене, що вони з Оленою щасливі. Та як виявилося, це неправда. Чи міг я знову забрати дівчину у друга, якого і так зрадив? Ні! Чи міг я розчарувати батька, який, нарешті, усвідомив, що син вартий уваги? Ні! 

Та не наважуючись зробити те, чого бажає серце, я зруйнував своє життя. Рік? Подумати тільки, рік життя я витратив на усвідомлення, що жив неправильно. Що даремно слухав оточення і не довіряв поклику серця. Цим я відвернув її від себе. Своєю байдужістю я робив їй боляче.

А зараз? Звичайно ж, я не маю права про щось просити. Не маю права просити повернутися і подарувати мені сенс життя. Повернути ту іскру та вогник у мій погляд. Знову вселити в мене віру у щастя. Чи можу я? Невже я її втратив? Назавжди?

Олена має рацію, змінити можна все, і потрібен тільки час. З часом ти пробачиш мені  і зможеш спокійно дивитися мені в очі, я певен. Я зроблю все, щоб повернути тебе, моє кохання.