53. Прощання з Сергієм

Зайшовши до будинку, який вже не був моїм домом, я відчула полегшення. Більше не буду удавати, що люблю це місце. Пройшлась домом, перевіряючи, чи нічого не забула. Бо раптом доведеться повернутися після цієї тяжкої, відвертої розмови? Закінчивши збори, вмостилась на диванчику у вітальні та увімкнула телевізор. Треба згаяти час.

Почула звук машини біля будинку, і зрозуміла: цей момент настав.

Сергій зайшов до будинку, спокійно привітався.  Не помічаючи, що дім напівпорожній.

- Ти нічого не хочеш мені сказати? – зупинила його своїм питанням на сходах. Все ж йому довелося кинути валізу і спуститися до вітальні. Сів на диван навпроти і пильно розглядав зміни. А змін не було, хіба що, крім правди, яку я знала.

- Що ти хочеш почути? – запитав, не підозрюючи нічого.

- Розкажи мені про Фенікса.- попросила я.

- Якого ще Фенікса? – голос став тихішим та занепокоєним.

- Тільки не треба вдавати, що нічого не знаєш.

- А ти звідки знаєш? – нарешті, зізнається.

- Пташка принесла звістку, що ти підло мене використовував. Цікаво, це з самого початку було в планах? – бридко на нього дивитися.

- Ні. Коли ти мене кинула.

- То знову винна я?

- Ні. Винен Макс. Якби не він...

- Якби не він? А якби ти не захотів цієї помсти, а? Що було б?

- То ти його ще й захищаєш?

- Так. Тому що не маю звички звинувачувати у своїх бідах інших. Я сама винна в тому, що зараз у такій ситуації. Сама винна, що закохалась у Макса і мовчала. Винна, що погодилася на твою пропозицію.

- Досить самокритично, – зауважив він.

- Можеш не шукати пояснень. Я знаю, хто власник фірми. І всі папери для повернення акцій вже готові. Мені тільки шкода тебе. Ти втратив друга.

- Не треба мене жаліти. Я втратив і тебе. І це болючіше, ніж друга.

- Вибач. Я не можу повернути час назад і відмовити тобі. Та можу піти зараз і дати тобі можливість забути мене.

- Так просто.

- Так. Я просто піду. Я вже виїхала. Прийшла поговорити з тобою, – підвелась і стала   йти.

- Олено, – почав зупиняти мене. – Стій!

- Не треба, Сергію. Немає сенсу. Через одинадцять днів я чекаю тебе у РАГСі, підпишемо папери про розлучення.

Так просто і так боляче. Від маленької помилки залежить життя людини. І ця помилка визначає подальший шлях. Я втратила більше  як рік життя, ганяючись за взаємністю чоловіка, який не здатен зробити мене щасливою. Який не зробив нічого, щоб повернути мене чи втримати. У такому випадку самотність – найкращий варіант.