50. Складна ситуація

Більше наші стосунки не обговорювались.  Сергій скоса поглядав, та не говорив зі мною. Лише приносив папери на підпис, що стосуються школи. Нічого в цьому не тямлю. «АТО «Фенікс»». Дивуюсь назві. Згадую, що Максим має тату зліва на грудях, птах Фенікс. Картинка яскраво постає перед очима. І я згадую ту ніч, коли, здавалось, була щаслива. А скільки часу вже минуло?

- Ти довго ще? – перериває мої роздуми Сергій, поспішаючи на роботу.

- Так. Вже, – підписавши, віддаю йому  папери. І він мовчки йде. Навіть прикро, він чинить як і друг його, просто здається. А коли з Лізою були, то попри її поведінку, бігали за нею. Так, я не того поля ягода. Справді образливо.

Мені пропонують новий проект на роботі, і я з головою занурююся в семінари, тренінги, вебінари. Зовсім не залишається часу на особисте життя. Оля видзвонює кожного дня, наче відчуваючи біду.

- Ти що, ігноруєш мене? – горлає у слухавку. Знову увімкнула командний голос.

- Ні. Я тільки-но з семінару щодо  впровадження нового проекту. А що? – щось горить, чи що?

- Нічого. Зайди зараз у кафе. Негайно! – наказує. От мамця. Коли ж вона зміниться?

Через пів години я заходжу у своє кафе. Знову цей аромат кави. Цікаво, чого такої не виходить вдома? Каву ж так само готую. Цей запах неможливо відтворити де інде. Заходжу і махаю рукою дівчаткам. Всі привітно відповідають. Оля тягне мене за руку у підсобку.

- І я рада тебе бачити, подружко, – скептично відповідаю.

- Ха-ха, як смішно. Що ти знову утнула? – випитує мене.

- Нічого. А що? – в чому ж справа?

- Сьогодні приходила Христина. Шукала тебе, – поводиться наче шпіонка.

- Христина? – згадую, хто це, а потім до мене доходить, це ж сестра Макса. – Вона? Що вона хотіла? – невже щось сталося? Починаю хвилюватись.

- Не сказала. Та хотіла тебе бачити, негайно. Сказала, зайде о шостій. Тому я тебе і викликала.

Я поглянула на годинник: пів на шосту. Мої руки тремтіли. У голову лізли погані думки. А що, як щось сталося з Максимом? Я цього не витримаю. Оля відразу ж все зрозуміла. Стала переконувати мене, що зарано панікувати. Та зараз я зрозуміла, настільки була дурною. Коли мала можливість, то весь час думала про зло, яке він мені заподіяв. Та навіть і не зізнавалася собі, що зробив мене щасливою. Бо пізнати справжнє кохання судилось не всім. А я нікого, крім нього, не кохаю. Часом думала, це нав’язлива ідея і я просто зациклилася на ньому. Та, переключаючись на інших хлопців, робила висновки, що марно. Лише Максим. Лише його кохаю по-справжньому.

Пів години тривали цілу вічність. І Христина наче навмисне, спізнювалася. Нарешті відчинилися двері і у проході з’явилася висока брюнетка у синіх джинсах та клітчастій  сорочці. Вона не відразу мене впізнала. Я ж вже не та Олена, яка стояла за барною стійкою та хвилювалась через дрібниці.

- Привіт, – спокійно відказала вона, підійшовши до мого столика. – Тебе прям не впізнати. Шлюб пішов тобі на користь.

- Привіт, – я не могла стримати емоцій. Її спокій мене хвилював ще більше. – Так, якщо можна так сказати. Ти чого хотіла мене бачити? Щось з Максом? – занервувала ще більше.

- Ні, – спокійно поглянула на мене, підводячи брови дороги. Здивувалась, чи що? – Ти що, хвилюєшся? Хіба не ти знищила його? – що за питання взагалі?

- Ти про що? Я тебе не розумію.

- Я тобі поясню. У брата зараз проблеми на роботі. Якісь  щури, – промовляючи це слово, вона скривилась та поглянула на мене з-під лоба, наче підозрює у чомусь, –  скуповують акції його компанії. Він вже втратив головний  пакет, а отже, і свій бізнес.

- А я тут до чого? – зовсім не розумію, на що вона натякає.

- Це ще не все. Ти його кинула. І він змарнів. Що він тільки в тобі знайшов? – знову цей пронизливий погляд. – Ти мстиш йому за те, що він тебе дурив, так?

- Христино, я нікому не збираюся мстити. Тим паче, Максиму. Ми порвали з ним стосунки. У чому проблема?

- Мабуть, в тому, що йому погано. Через тебе погано. Він через тебе втратив друга, компанію і, на превеликий мій жаль, тебе. Може з Лізою було б простіше.

- Ну, по-перше, друга він втратив через свою брехню. Я не змушувала його спати з Лізою. А до компанії я не маю жодного відношення. Та і мене він втратив через брехню. Говорив про якісь почуття, а сам тим часом був з Лізою.

- А Сергій?

- Що Сергій?-перепитую.

- Ти ж кинула його, бо Сергій більш ласий шматочок?

- Ні, Христино. Сергій мені взагалі не потрібен. Ми розлучимось через кілька тижнів. Я не кохаю його, на жаль. Ми помилились, коли хотіли помсти за зраду. Постраждали всі, і найбільше я. Можеш бути певна, я нічого не заподію Максиму.

- Пізно. Я тобі не вірю. Я просто не розумію, як ти можеш шкодити йому, якщо любиш? – підводиться, кинувши свій презирливий погляд, і йде.

Дурня! Як вона взагалі додумалась до такого? Я – мстити Максиму?! Дурня!

Фух! – видихнула я з полегшенням. Хвала Богу, нічого страшного не сталося. Та все ж, досить підозріло хтось скуповує акції Максима. Треба поцікавитися. Якщо я зможу йому допомогти, то буду спокійна за його майбутнє.

- То що? – налякала мене Оля, підійшовши позаду.  

- Гей, ти чого лякаєш?! – видихнула з полегшенням і спокійно продовжила. – Нічого критичного. Вона думає, що я  шкоджу бізнесу Макса. У нього проблеми. А у мене немає своїх людей у цій сфері. Я, звичайно, можу попросити адвоката Сергія. Та не довіряю йому.

- Чекай, – присіла поряд за стіл. – У мене брат юриспрудент. Я можу його попросити зайнятись цією справою.

- Костя адвокат? – дивуюсь. Ніколи не говорила мені. – Так. Олю, ти чудо. Так, поговори з ним. Скажи, що гроші не проблема, хай дізнається все можливе.