40. Договір

Сьогодні особливий день. Я хвилююся, адже  підписання договору за три години. З самого ранку не можу знайти собі місця. У кав’ярні метушуся, чим привертаю увагу Олі.

- Олено, щось сталося?- непокоїться моєю поведінкою.

- Ні, все добре.- намагаюсь її заспокоїти.

- Точно? Ти ж на себе не схожа.

- Просто хвилююся. Сьогодні підписуємо договір з Сергієм. – бовкнула, не подумавши.

- Який ще договір?- дивується почутому.

- Я не сказала тобі одразу. Договір про шлюб.

- Що? – обурено запитує Оля.

- Тихіше. Не хочу, щоб хтось чув.

- Тихіше? Ти з глузду  з’їхала? Ти про що думаєш взагалі? Як так можна.

- Олю, все, тихо. Не привертай до нас зайвої уваги. Я все розповім зараз. Це договір про  фіктивний шлюб на рік. Тому мені нічого не загрожує.

- Олено, ти мене дивуєш. Я чомусь досі нічого не знаю, як так?

- Олю, це довго пояснювати. Я не могла тобі одразу сказати. Це так раптово сталося, не було часу обговорювати. Та я вже погодилася, і шляху назад немає.

- Я просто не можу в це повірити. Олено, ти взагалі не знаєш,  у що вплутуєшся. А головне, навіщо? А? Скажи мені, навіщо?

- Заради Макса.

- Що? Тобто, він тебе використав, розбив твоє серце. А ти все ніяк не вгамуєшся? Продовжуєш шукати шляхи і дороги до його серця? Ти думаєш, він прибіжить до тебе після цього?

- Не знаю. Та треба спробувати.

- Олено, вибач, але тобі вже лікуватися треба. І, на жаль, не від застуди.

Сказавши  це, Оля, засмучена, повернулася до виконання своїх обов’язків. Так, вона має рацію. Я ризикую. Та коли не ризикнеш, не досягнеш успіху. Я мушу боротися за своє щастя. Хоч спробую.