35. ***

Життя продовжується, та яке воно те життя, після повного знищення. Життя, у якому немає яскравих кольорів. Коли ти почуваєшся самотнім навіть у натовпі. А поряд з близькими відчуваєш себе безпорадним. Життя у постійному очікуванні: дзвінка, зустрічі, візиту до кафе. Очікуванні справедливості. Та чи існує вона? Яка вона, ця справедливість? Коли мене ні за що змішали з брудом. Розбили серце на тисячі уламків. І знищили повністю. Говорять, час лікує. Та це брехня. Час не лікує. Він безжально йде вперед, рани гояться  поступово, а ти все ще почуваєш себе порожнім. Відчуваєш хаос у думках та житті, який виправити просто неспроможний.  І навіть побачення з новими людьми,  начебто, щоб відволіктись, перемикнутися за порадами друзів, абсурдні. Ти ж все одно у думках лише з ним. І єдине приємне, що залишилося, це каблучка на намисті замість кулона, схована під одяг. Наче обличчя від осуду людей. Лише вона нагадує про найщасливіші моменти твого життя. Нагадує ті ніжні дотики, слова, які засідають назавжди у твоїй голові та серці. Та тільки одягнувши її на палець, знову відчуваєш гіркоту зради, обману і приниження. І знову ховаєш її, далі від гріха, під одяг.

Майже місяць минув. Жодного смс, дзвінка. Я впевнена, він і не згадує про мене. А я не можу викинути його з голови. Останні фрази, наче на повторі, кожного дня лунають у скронях.

Так і зараз. Прокручуєш ці слова і розумієш, наскільки помилялась. Коли ти не відчуваєш нічого, крім почуття обов’язку перед рідними і продовжуєш існувати, як овоч. Похід за продуктами ніхто не скасовував. І це можливість побути сам на сам, послухати музику і відвідати улюблені місця. Саме під час вибору соусу до мене підійшов Сергій.

- Олено? Привіт.

Я здивувалася, якщо чесно. Невже він не в курсі, що ми розійшлися? Чому він підійшов?

- Привіт.- відповіла і продовжила обирати соус.

- Як справи? Давно не бачилися.- не втрачав ентузіазму поговорити зі мною.

- А ти що, не знаєш?

- Чого не знаю? – нічого не підозрюючи, з усмішкою запитав він.

- Ми розійшлися з Максом. Тож можеш не вдавати зацікавленість моїми справами!

- Що? Як розійшлися? – здивувався.

- А ти що, не знав?

- Ні. Послухай, я Макса сто років вже не бачив. Я навіть і не думав.  Нумо, поряд у кафе підемо. За кавою мені все розповіси.

- Гаразд.

А чому б ні? Це єдиний шанс дізнатися щось про Макса.

Ми замовили каву і присіли за столик.

- То чому ви порвали? Ви така чудова пара.

- Все дуже просто. Він не кохає мене.

- Як? А мені, здавалося, що він по вуха закоханий.

- Так. Тільки не в мене.

Нам подали каву.

- А в кого?

- Сергію, я не маю права цього робити. Та Макс навряд тобі розповість колись. А мене він ненавидить, тому немає чого боятися.

- Я щось нічого не розумію.

- Річ у тому, що він давно закоханий і зустрічається з Лізою.

- Що? Це жарт такий?

- Ні. Послухай. Ми познайомилися в клубі, коли він напився. Макс розповів мені, що кохає одну дівчину, а вона зустрічається з іншим. Так страждав. Він картав себе за свій вчинок. Та Ліза теж не янгол. Обіцяла йому, що покине тебе. Він вже був зрадів, коли виявилося, вона водить за ніс вас обох. А я в цей час була поряд. От він і попросив мене зіграти його дівчину. Я не змогла йому відмовити, бо вже тоді була закохана. Він порвав з нею стосунки. Намагався забути. Хоча, я не знаю, наскільки це правда. Як виявилося, мені він брехав. У Каліфорнію з нею літав, зідзвонювався постійно. Хоча, стверджував, що все скінчено. А ще, Ліза повідомила його батьків про наші заручини. З якою метою – не знаю. Та, очевидно, що не з добрим умислом. А потім ще дещо розповіла. І ми серйозно посварилися з Максом. Я наговорила йому зайвого. І він мене вигнав. Відтоді я його не бачила.

- Я шокований, якщо чесно. Чого, чого, а такого я не очікував. Тим паче…

Сергій перервав розповідь і потягнувся рукою до кишені піджака. Дістав звідти маленьку оксамитову скриньку, як для каблучок. І відкрив її. А потім показав мені.

- Я збирався зробити їй пропозицію.

Що тут скажеш? Я зіпсувала не тільки своє життя. Ще й завдала болю іншій, ні в чому не винній людині. Мені жахливо соромно. Я мовчала. А Сергій розповідав, як планував романтичну вечерю, феєрверк, величезний букет квітів.

- Сергію, вибач. Я не мала цього говорити. Не знаю, про що я думала.

Він закрив і, сховавши коробочку у кишені, серйозно поглянув на мене.

- Такого від Макса я не очікував. Як він міг?

- Він сам себе ненавидить, повір.

- Я не знаю, чому вірити.

- Сергію, може ми не знаємо усієї правди? Треба з’ясувати все. Не руби з плеча. Поговори з нею, чи з ним.

- Я подумаю. Дякую.

Він підвівся і пішов. Опущений нижче плінтуса. Я вчинила підло. Говорила про інших, а сама вчинила як справжнє стерво. За спиною Макса посварила його з другом. Тепер він точно мене зненавидить. Хоча, я все ще сподіваюся, що у глибині своєї душі він щось таки до мене відчуває.