27. Довгоочікувана зустріч

Завжди є те, чого уникнути неможливо. Рано чи пізно, Макс повинен був з’явитися. Хоча б за обручкою. І я не чекаю пояснень чи виправдань. Я перша вирішила віддалитися. І це дало шанс мені зрозуміти, чого я хочу.

Перший день бентежний, як завжди. Навіть встигла скучити за своїм робочим місцем. Вікторівна привітала мене зі святами, як мило. Така довгоочікувана та бажана зустріч і ось я нарешті бачу усміхнене і засмагле обличчя Максима.

- Ну привіт, пропажо.- підходить до мене.

- Привіт. Це я пропажа? – справді дивуюся.- А сам де був?

- Літав до Каліфорнії на кілька тижнів.

- Круто. – Тепер ясно чому не дзвонив.- І що ти там робив?

- Літав у справах. – пояснює.

- Що за справи, якщо не секрет?

- Це стосується бізнесу. Тобі не цікаво.

- Зрозуміло. – Ну звичайно ж не цікаво. Все зрозуміло.Дуже приємно таке чути.- Тобі як завжди?- повертаюся до справ. Про що ще говорити після таких слів.

- Так.

Він ще довго розповідав мені про свою подорож за кавою. Я уважно слухала, хоча мене цікавило не це. Навіть сліпий помітив би зміни. Так от, вони сталися. Макс був щасливим. Очі горіли,  активність переповнювала. «Наче підмінили», – подумала я. І це лякало. Потреба в жилетці відпала. Тепер можна розслабитися.

Хоча, я ж ніколи таким не бачила його.

- Треба якось зустрітися, поговорити про наші справи.- перервав мої роздуми.

- Я не проти.- бовкнула не подумав. Хоча так, каблучку ж потрібно повернути.

- Сьогодні зможеш?

- Так, після роботи.- втікати немає сенсу.

- Ну то я заїду за тобою.

- Ок.

І він пішов. Цікаво, про що він хоче поговорити. Невже все скінчено? Навіть уявити не могла, що кінець буде так скоро.

Я була налаштована на розрив стосунків. Підбирала фрази у голові. Що я скажу? Як відреагую? Та уникнути цього неможливо. Так і повинно було статися. Ми ж не вічно будемо прикидатися?