Кавунова катастрофа

Христя сиділа біля вікна й сумно дивилася на сонце.
Це вже насторожувало: зазвичай вона дивилась сумно на дощ.

— Знаєш, Мотю, — мовила вона тоном жінки, яка щойно пережила духовне осяяння або подивилась документалку про жаб, — я вирішила стати оптимісткою.
— Ага, — відповів Мотя, не відриваючись від кави. — І коли похорон?
— Дуже смішно, — Христя демонстративно зітхнула. — Я тепер буду бачити світло навіть у темряві.

Мотя обережно глянув на неї.
— А це точно безпечний експеримент?
— Абсолютно. Я читала статтю: оптимісти живуть довше, виглядають молодше і рідше блокують колишніх у соцмережах.
— Ти ж не віриш у статті.
— Але я ж оптимістка. Тепер мушу вірити.


---

Перший день нового Христиного “позитиву” почався з катастрофи.
Її улюблена чорна сукня не висохла після прання.

— Ну що ж, — промовила вона з легким тремтінням у голосі. — Це знак. Мабуть, Всесвіт хоче, щоб я одягнула… рожеве.

Мотя випустив чай через ніс.
— Христя, ти ж казала, що рожеве — колір примусового щастя.
— Тепер це колір духовної терапії! — оголосила вона і вийшла на вулицю у рожевій спідниці, схожій на світанок, що передумав вставати.


---

У магазині на неї чекало випробування.
Вона вирішила купити кавун.
— Я ж оптимістка, — сказала Христя сама собі. — Куплю щось велике, соковите, символічне.

Продавець поклав їй кавун, схожий на дитячу планету.
— П’ятдесят дві гривні.
— А якщо він мені не сподобається?
— Тоді сподобається комусь іншому, — філософськи відповів чоловік.

Христя відчула, що доля говорить із нею через базар.
Вона гордо понесла кавун додому — тримаючи його, як дитину, яку ніхто не просив.


---

На півдорозі почалась гроза.
Звісно.
Гроза завжди приходить, коли Христя намагається бути оптимісткою.

— Ну, — сказала вона, стоячи під дощем, — це просто очищення від старих думок.
— Ага, — підхопив Мотя, який ішов поруч із парасолею. — І вода, яка тече по тобі, символізує…
— Холодну реальність! — вигукнула Христя. — Але я не здаюся!

Кавун тим часом вислизнув з її рук і покотився в калюжу.
Плюх!

— Мотю! — Христя скрикнула. — Рятуй його!
— Це ж просто кавун!
— Це метафора моєї віри в добро!

Мотя побіг, ковзнув, спіймав кавун — і впав у ту саму калюжу, з якої той щойно втік.
— Ну от, — зітхнув він, піднімаючись, — тепер ми обидва символічно мокрі.


---

Удома Христя поставила кавун на стіл, як реліквію.
— Тепер я його розріжу — і це буде початком мого нового життя!

Вона взяла ніж і урочисто розітнула кавун.
Всередині — біле, несолодке, сумне.
Кавун виглядав так, ніби він сам читав її щоденник.

— Це знак, — прошепотіла Христя. — Оптимізм — міраж у пустелі побуту.
— Христю, — Мотя почав сміятись, — може, просто невдалий кавун?
— Ні, — сказала вона трагічно. — Це алегорія.


---

Мотя спробував урятувати ситуацію:
— Знаєш, я колись чув, що якщо обернути кавун догори дном і постукати, він стане солодшим.
— Серйозно?
— Ні, але спробуй.

Христя так і зробила. Потім ще раз. І ще.
Сусіди знизу почали стукати у батарею.
— Бачиш, навіть Всесвіт реагує, — сказала Христя. — Він відповідає мені!


---

Ввечері вони сиділи з Мотею на кухні, поруч із кавуном, який тепер виглядав змученим.
— Ти не здаєшся, га? — усміхнувся він.
— Ніколи. Навіть коли все безглуздо, треба вірити, що сенс десь поруч.
— Наприклад, у холодильнику?
— Може, й там. Але якщо серйозно, я сьогодні зрозуміла: бути оптимістом — це не ігнорувати реальність. Це… дивитись на неї з кавуном у руках і казати: “Ну, принаймні красиво тріснув.”

Мотя тихо засміявся.
— Христю, ти знаєш, іноді ти така безнадійна, що аж геніальна.
— Це комплімент?
— Це констатація факту.


---

А потім вона раптом сказала:
— Хочеш шматок кавуна?
— Того, що несолодкий?
— Ага. Зате символічний.
— Тоді два, будь ласка.

Вони сиділи, їли блідий кавун і сміялися.
І, може, вперше за довгий час Христя не шукала приводу для страждань — бо він уже лежав на тарілці, нарізаний скибками.


---

Пізніше, у своєму щоденнику, вона записала:

> “День 1 оптимізму.
Купила кавун — вийшло філософське фіаско. Але, можливо, сенс у тому, що навіть несолодкі речі можуть нас об’єднувати.
P.S. Мотя сказав, що завтра купить диню. Я вже відчуваю — буде нова драма.”