Глава 21

Я приїхала пізно. На подвір’ї, під зоряним небом, стояв Білов, схрестивши руки на грудях, і задумливо дивився вдалечінь. Його постава випромінювала втому, але погляд залишався впевненим.
— Добрий вечір, — тихо привіталася я, підходячи ближче.

— Привіт, — відгукнувся він, переводячи погляд на мене.

Білов обережно взяв у мене коляску, в якій спала Віка, і покликав:

— Катю!

З будинку швидко вибігла Катя.

— Слухаю, — відповіла вона.

— Іди, вклади малу спати, — спокійно сказав він.

— Так, звісно, — Катя обережно взяла Віку на руки й пішла до будинку, навіть не видавши зайвого звуку, щоб не розбудити дитину.

Я поглянула на Білова й побачила, що виглядає він доволі виснаженим.

— Ти виглядаєш втомленим. Все добре?

Він коротко кивнув і відповів:

— Так, просто важкий день. А ти як? Як справи у кав’ярні?

Я усміхнулася.

— Все добре. Я сьогодні і попрацювала, і з мамою побачилася.

Білов здивовано підняв брови.

— Ти сьогодні дійсно багато встигла. Як там мама?

— Все чудово. Дякую, що подбав про неї. За нею гарно доглядають, а квартира просто чудова.

Його губи торкнула легка усмішка.

— Це добре.

Ми на кілька секунд замовкли, дивлячись у небо. Зірки сяяли яскраво, і ніч була напрочуд тихою. Потім він озвався:

— Ну що, пішли спати?

— Так, — кивнула я.

Ми разом зайшли в будинок. Усередині панувала тиша, розбавлена лише легким шарудінням у дитячій кімнаті, де Катя вкладала Віку. Білов провів мене до сходів і сказав:

— Добраніч.

— Добраніч, — відповіла я.

Я піднялася до своєї кімнати. Як тільки опинилася всередині, одразу перевдяглася в домашній одяг. Потім швидко змила макіяж, провела рукою по втомленому обличчю й важко зітхнула.

“Який насичений день…” — подумала я, лягаючи в ліжко.

Щойно моя голова торкнулася подушки, повіки закрилися, і я миттєво провалилася у сон.