Глава 18

Я прокинулася о 9:00.Накинула на себе халат і, не поспішаючи, пішла до кімнати донечки. На диво, я сьогодні чудово виспалася, і здається, що діти вночі не вередували. Чи, може, я просто нічого не чула?

Зайшовши в кімнату Віки, я побачила… пусте ліжечко. Доньки не було. Серце зупинилося, у голові замерехтіло: Ні, це сон. Просто сон. Її не могли вкрасти! Особняк охороняють сотні амбалів, це ж просто неможливо, правда?

Я зірвалася й кинулася до кімнати Макара. Але побачила таку саму картину. Його теж не було. Паніка накрила мене хвилею. Що робити? Куди бігти? В поліцію? До Захара?

— Добрий ранок, пані, — раптом почула я незнайомий дівочий голос.

Я різко повернулася і побачила, що переді мною стоїть молода дівчина з подвійною коляскою. У одному відділенні мирно спала Віка, а в іншому грався Макар.

— Донечко… Як же я злякалася! — я зітхнула з полегшенням, швидко підбігла до коляски, обережно взяла Віку на руки й присіла поряд із Макаром, щоб не налякати його. Простягнула йому руку. Він подивився на мене серйозно, а потім міцно потиснув її й почав гратися з моїми пальцями.

— Пані, у вас усе добре? Ви виглядаєте переляканою, — дівчина нахилилася ближче, дивлячись на мене уважно.

Я лише зараз згадала про її присутність. Я почала оглядати незнайомку. вона виглядала молодо, років 25, із доброзичливим обличчям. У неї було довге русяве волосся, зібране у хвіст, світло-зелені очі та акуратний макіяж. Вона носила світло-блакитну уніформу, білий фартух і взуття, що підкреслювало її професіоналізм.

— Ти хто така? — холодно спитала я.

— Мене звати Катерина. Я хатня робітниця пана Білова, — ввічливо відповіла вона.

— Відколи це хатні робітники сидять із дітьми й без дозволу незрозуміло куди їх возять?! — я підвищила голос, ледве стримуючи роздратування.

Катя злегка відступила, але трималася впевнено:

— Пан Білов сказав не будити вас і дав наказ, щоб, коли прокинуться діти, я за ними доглянула. Він попросив це зробити до приходу няні, Ольги.

Я пильно подивилася на Віку й Макара. Діти були доглянуті, одягнені, ситі й явно задоволені. Катя підійшла ближче, нахилилася й тихо сказала:

— Дозвольте, я заберу Вікторію. Ми лише зайшли взяти іграшки й уже збиралися йти гуляти.

Я з обережністю віддала їй доньку, спостерігаючи за тим, як вона акуратно поклала її в коляску. Потім я ще раз нахилилася до Макара, погладила його по щоці, і він мило всміхнувся у відповідь.

Катя тим часом взяла кілька іграшок, повернула коляску до виходу й сказала:

— Якщо що, ми будемо в саду.

— Добре, — тихо відповіла я, ще трохи збентежена, але вже спокійна.

Повернувшись у свою спальню, я вирішила привести себе до ладу. Після душу я вибрала для себе елегантний і комфортний образ: молочний костюм із штанами вільного крою та піджаком. Під низ вдягла чорний топ із вирізом на спині. Завершили образ лаконічні чорні туфлі-човники та срібні прикраси: мінімалістичний ланцюжок і сережки-цвяшки. Волосся я акуратно зібрала у хвіст, а макіяж залишила легким, лише підкресливши очі й губи.

Коли я ще раз оглянула себе в дзеркалі, вигляд був бездоганним.

— Ну, ось, я готова, — тихо сказала я.

Я взяла телефон і набрала Каріну.

— Привіт, я вже їду. У нас усе добре? - Спитала я.

— Привіт, — відповіла вона. — У нас безліч відвідувачів, тому з нетерпінням тебе чекаю.

Я ще раз кинула погляд на своє відображення в дзеркалі, задоволено всміхнулася й пішла до машини.