Глава 15

Я пішла слідом за Захаром. Дитяча кімната Макара була зовсім недалеко від кімнати Віки. Двері виглядали такими ж масивними, але трохи світлішими. Він, як і раніше, відкрив двері й жестом запросив мене зайти першою.

— Ну що, як тобі друга дитяча? — запитав Захар, спостерігаючи за моєю реакцією.

Я повільно оглянула кімнату. Стіни були пофарбовані у ніжно-блакитний колір, який надавав кімнаті спокійного та затишного вигляду. У кутку стояло маленьке дитяче ліжечко, прикрашене захисними бортиками із зірочками. Біля стіни — білосніжний комод із м’якими підгузниками й акуратно складеним дитячим одягом. У центрі кімнати розмістили пеленальний столик, а поруч із ним — коляску світло-сірого кольору з м’яким текстилем. На полицях над комодом стояли іграшки: плюшевий ведмедик, дерев’яний конячка та машинки.

— Тут дуже гарно, — сказала я з посмішкою. — Видно, що працювали професіонали.

Захар задоволено кивнув:

— Так. До речі, дитячі кімнати розміщені одна від одної через двоє дверей. Таким чином, наші спальні знаходяться поруч, а дитячі посередині. З правого боку — кімната Віки, а з лівого — Макара.

— Гарно придумав, — похвалила я.

— Я вирішив, що так буде найзручніше, — додав він.

Я обережно підійшла до ліжечка, де мирно спав маленький хлопчик. Він виглядав трохи старшим за Віку: пухкенькі щічки, темне волоссячко й маленькі ручки, які тримали ковдрочку.

— Який він гарненький, — прошепотіла я, ніжно торкнувшись його щічки. — Як солодко спить. Він чарівний.

— Згоден, — тихо сказав Захар, поглянувши на сина.

— Ну що, ходімо в твою кімнату? Поговоримо, — запропонував він.

— Так, ходімо, — погодилася я.

Ми вийшли з дитячої, тихо зачинивши двері, і пішли до інших дверей.

— Це твоя спальня, — сказав Захар, відчинивши переді мною двері.

Кімната була просторою й оформленою в пастельних тонах. Ніжно-бежеві стіни, велике ліжко з м’яким узголів’ям, тумбочки по обидва боки й величезне вікно з легкими прозорими шторами. На підлозі лежав пухнастий килимок, а біля стіни стояв невеликий туалетний столик із дзеркалом.

— Файно. Мені подобається, дякую, — щиро сказала я, оглядаючи кімнату.

— Отже, з мене непоганий дизайнер, — задоволено посміхнувся Захар.

Я сіла на край ліжка й задумливо додала:

— Ти завтра поїдеш на роботу, а я залишуся тут із дітьми?

— Так, — кивнув він. — Мені потрібно буде поїхати мінімум на п’ять годин. Але не хвилюйся, завтра о 9:00 прийде няня. Вона допоможе з дітьми. Ви можете піти погуляти, подивитися мультфільми, побавитися чи навіть сходити на спа. Все, що захочеш.

Я задумалась.

— Мені треба на роботу. Каріна одна не впорається.

Захар підняв брову.

— На роботу? Андрій казав, що ти відкрила ще одну кав’ярню.

— Так, відкрила. А ти знову захочеш її зруйнувати? — уїдливо запитала я, дивлячись йому в очі.

Захар здивовано посміхнувся:

— Ні, я радий за тебе. Дійсно радий.

Я зітхнула.

— Я дуже втомилася, хочу відпочити. Чи не міг би ти піти?

— Так, звісно. Вибач, — сказав він, підводячись і направляючись до дверей.

Вже стоячи на порозі, Захар зупинився:

— Завтра ти йдеш на роботу?

— Так, приблизно о 10.

— Добре, як тобі завгодно, але тільки з охороною, — суворо сказав він.

— Домовилися, — кивнула я.

Захар вийшов, а я, не маючи сил навіть розбирати речі, просто одягнула нічну сорочку й лягла спати.