Глава 10

Захар

Я привіз сина до себе додому, в особняк, і відразу виділив йому кімнату — ту, що згодом стане дитячою. Макар ще спав у колясці. Я сів у крісло, задумався, що робити далі, і покликав охорону.

— Охороно! — мій голос лунав чітко й впевнено.

До кімнати зайшли троє охоронців.

— Пане Білов? — звернувся один із них.

— Їдьте в дитячий магазин і купіть усе необхідне для дитини: ліжечко, іграшки, харчування, підгузки… і… і це все, що мені наразі спало на думку, — я на мить замислився. — Ну і все інше, що потрібно для дитини, — додав швидко.

Я простягнув їм конверт із грошима.

— Так, пане, — відповіли вони злагоджено й вийшли.

Через декілька хвилин у кімнату зайшов Андрій.

— Нарешті, — сказав я, з помітним полегшенням.

— Вибач, у офісі зараз дуже багато проблем, — виправдовувався він.

— Так, ти залишаєшся з Макаром.

— Добре. А на довго?

— Не знаю. Мені потрібно впізнати тіло й зв’язатися з її батьком.

— А в тебе хоч щось для малого є? Чи ти це як собі уявляєш?

— Поки що нічого немає, але скоро привезуть. Антоніна Василівна приготує йому суміш, а ти просто його погодуєш.

— Добре.

— Потім, якщо потрібно, поміняєш підгузок. А далі трохи пограєтеся або підете гуляти. Якщо гуляти — гарно й тепло його вдягни.

— Ого, я тепер прям як нянька, — Андрій скривився і, як завжди, пожартував. — Тепер давай обговоримо зарплату.

— Обійдешся. Все, я поїхав.

Андрій плюхнувся в крісло і вмикнув телевізор.

— Ти що, не зрозумів? Ти маєш сидіти з Макаром.

— Я пам’ятаю. Але він спить, тож іди вже. Поки він не прокинувся і моя лафа не закінчилася.

Я ще раз глянув на нього.

— Тільки спробуй мені подзвонити з фразою “у нас проблеми”. Тобі кінець.

— Не переживай. Все буде чітко.

Я обернувся і пішов.

Повернувся рівно через чотири години. Ще не зайшовши до будинку, почув дитячий плач.

— Ну що, впорався, містер нянь? — кинув я, переступаючи поріг.

— Алілуя, нарешті ти прийшов! Ура! — Андрій виглядав виснаженим.

— Що сталося?

— Спочатку він прокинувся, і йому треба було міняти підгузок. А, до твого відома, міняти підгузки я не вмію! Потім Антоніна Василівна приготувала суміш, яку він не їв. Просто плакав і не їв. Вона знову приготувала іншу, і вгадай що? Він, блін, знову не їв! А потім, коли вона зробила якийсь перетертий суп, він це з’їв. Але потім знову треба було міняти підгузок.

— Далі.

— Потім я намагався його одягнути, щоб піти на вулицю. А він виривався, плакав, крутився, явно показуючи, що нікуди йти не збирається. А як тільки я перестав його вдягати, він почав плакати ще сильніше. І з того моменту я чую тільки плач!

Я подивився на нього. Його погляд був такий, ніби я залишив їх не на кілька годин, а на цілий рік.

Я взяв малого на руки, трохи погойдав, дав соску. І вгадайте що? Правильно — він одразу перестав плакати.

— Я оглух! Я більше не чую звуків! — гучно заявив Андрій.

— Не кричи. Він просто хотів до татка, так, малий?

Я підійшов до коляски й поклав Макарчика, але той знову почав плакати, явно просячи на руки.

— Твоя черга його носити. Я пас. У мене вже руки болять, — сказав Андрій, плюхнувшись у крісло.

— Ну що там у лікарні? Які новини?

— Там дійсно була Маша. І вона… дійсно померла. Її важко впізнати: безліч переломів, обличчя не розібрати.

— А де її батько?

— Він теж помер. Його вбили, коли я ще сидів у в’язниці.

— Офігіти можна… Отже, їх прибрали навмисно?

— Так.

— І хто?

— Її коханець. Той, із ким вона усиновила малого. Він хотів грошей і влади.

— Але ж він на когось працював?

— Скоріш за все, на того ж, на кого і Аліса з Машою.

— І що ти далі робитимеш?

— Оформлю опіку на себе. Макар житиме зі мною. А завтра поїду до Аліси.

— Чого це?

— Привітаю з народженням дитини.

— І хто з малим буде?

— Ти.

— Ні, бро, у мене завтра купа роботи на фірмі.

— Тобі ж нудно на конференціях.

— Ні, мені весело! Дуже подобаються конференції!

— А меблі привезли?

— Так, і вже все розставили в кімнаті малого.

— Там треба перефарбувати стіни, поставити нічник і зробити кімнату дитячою.

— Ну ходімо, покажу, що є зараз.

Я з Макаром на руках пішов за Андрієм. А в голові крутилася лише одна думка: відібрати Алісу у того лоха і зробити її матір’ю Макару. Ну і, звісно, стати татом для її дитини.