Глава 5

Захар 

На роботі був повний завал. Андрій абсолютно все розрулити не зміг, купа пошти, листів незадоволених колег, і все в цьому плані… Але мої думки, як завжди, були не тут.

Мені треба було заїхати до Маші і побачити свого сина, якого я все це час не бачив, але на чиї потреби я скидав гроші. Сьогодні я нарешті побачу свого сина Макара. Я попросив свою секретарку купити кілька дитячих іграшок, памперси, джедаївські мечі. Так, я знаю, що йому ще зарано, але нічого, виросте – оцінить. А ще квіти… Ну, квіти, ясна річ, не для Макара, а для Маші. І треба буде їй машину купити, щоб не ходила пішки з дитиною.

Нарешті в мій кабінет зайшла секретарка.

– Пане Білов, ось ваші покупки, – сказала вона.

– Дякую, поклади біля дивану, і на сьогодні ти вільна, – відповів я.

– Допобачення.

Як тільки вона вийшла, я написав Маші:

– Я сьогодні заїду до вас о 18:00.

Вона швидко відповіла:

– Навіщо? Ми зайняті?

– Я хочу побачити сина.

Маша не забарилася з відповіддю:

– Мене не цікавить, що ти там хочеш.

Менi стало дивно, чому така реакція. Вона, напевно, ображається за те весілля, яке я відмінив. Але церемонитися я не збирався.

– Я сьогодні буду о 18:00. І тільки спробуй кудись піти, тоді сина ти ніколи не побачиш. Зрозуміло?

– Так.

Чудово.

До мене зайшов Андрій.

– Бро, вітаю на волі, – сказав він.

– Привіт, радий бачити.

– На взаєм. То що, ми сьогодні в бар, клуб, на Маямі, куди?

– Я сьогодні до Маші з Макаром, а потім додому.

– А, ну так, я забув, ти у нас тепер тато.

– Не смішно.

– Звісно, не смішно, це дуже сумно.

– Ходімо, у нас нарада.

– Ти повернувся, а це значить, що мені не обов’язково ходити на ці смертельно нудні наради.

– Ооо, ні, друже, якраз обов’язково.

Ми пішли на нараду.

За дві години нарада закінчилась, і я зайшов, щоб забрати пакети і поїхати до Маші.

– Я ледь не вмер, як там було нудно, – сказав Андрій.

– Завтра таких нарад буде п’ять, так що підготуйся.

– Ну все, я в бар, мені треба випити. Ти точно не хочеш зі мною?

– Ні, я до Маші.

– Ну, як знаєш. До завтра.

– Бувай.

Я вийшов з офісу, сів у машину і поїхав до Маші. Піднявся на потрібний поверх і зайшов у квартиру.

– Привіт, – сказав я.

– Привіт, – відповіла вона, і я простягнув їй квіти.

– Дякую, дуже мило, – сказала Маша, посміхаючись.

– А це для сина, де він?

– Він… він спить.

І тут роздається гучний дитячий плач.

– Уже не спить, – відповів я, обійшов Машу і пішов на звук дитячого плачу до сина.

– Стiй, помий руки, ти ж до дитини! – крикнула Маша.

– Вірно каже, – я пішов у ванну, помити руки, а вона стояла біля мене.

– Ти не підеш заспокоїти сина? – запитав я.

– Ааа, так, йду, – сказала вона, кидаючи погляд на дитячу.

Маша поводилась дивно, навіть дуже  поводилася, ніби щось приховує. А моє серце билося швидше, я все більше починав накручувати себе.

Я вийшов з ванни і зайшов у дитячу. Я глибоко вдихнув, коли побачив те, що побачив. 

Там лежав… хлопчик. маленький  хлопчик. Я подивився на Машу з повним здивуванням.

- Він мій син, який він гарненький.Я ніколи не тримав маленьких дітей на руках тим більше своїх, але сьогодні зроблю це вперше.