Глава 5: Чай забуття і розбите серце

Через довгу, виснажливу годину вони нарешті повернулися до затишного, теплого підвалу пані Марти на Контрактовій площі. Артем зараз виглядав так, наче щойно на власній шкурі пережив тижневий екстремальний тімбілдінг у диких карпатських лісах без намету та провізії: ліве коліно його фірмових штанів було безжально розірване колючою шипшиною, лаковані туфлі повністю покривав товстий, автентичний шар лисогірської багнюки, а в нагрудній кишені піджака замість елітної золотої ручки гордо стирчав брудний шматок свіжого лісового коріння. Цей артефакт Головний Лісовик Подолу особисто, зі сльозами на совиних очах віддав йому на прощання як «символ вічного стратегічного партнерства та податкової недоторканності».

— Це було просто геніально, Ліно, — Артем втомлено, але неймовірно задоволено опустився на високий дерев'яний стілець біля мідної барної стійки.

Його погляд усе ще був невідривно прикутий до дівчини, але той яскравий, рожевий магічний туман у його очах уже майже повністю розсіявся під дією нічної прохолоди. Замість штучного зілля в його погляді залишилася лише глибока втома і якась дивна, абсолютно невластива йому раніше м'якість та спокій.

— Ми з цим моховим пнем... тобто, я маю на увазі, з генеральним директором подільського заповідника, офіційно підпишемо меморандум про співпрацю вже у понеділок зранку. Ти тільки уявляєш, Ліно, ці дикуни три сотні років поспіль продавали високоякісну мандрагору без жодної націнки за бренд та преміальну упаковку! Це ж чисті збитки, повний фінансовий анальфабетизм! Але тепер усе зміниться...

Ліна абсолютно нічого не відповіла на його бізнесовий ентузіазм. Вона стояла до нього спиною, вдаючи, що дуже заклопотана, і гарячково заварювала Чай Забудькуватості. Її тонкі пальці помітно, зрадницьки тремтіли, коли вона дрібно кришила свіжовикопаний корінь магічного імбиру в киплячу воду з концентрованим чорним ментальним детоксом. Напій у глибокій джезві прямо на очах ставав густим, матовим, важким і пахнув чимось невимовно гірким, схожим на дикий полин, осінній туман та застиглий час.

Це зілля, заварене за всіма старовинними рецептами пані Марти, мало спрацювати бездоганно і блискавично. Воно повністю, до останньої молекули очистить виснажений організм Артема від залишків шкідливого любовного привороту «Еспресо-Палання». Але страшна проблема полягала зовсім в іншому. За суворими, непохитними законами Магічного Задзеркалля та конспірації, разом із дією любовних чар це гірке зілля повністю, безслідно зітре з його пам'яті останні кілька годин життя. Він вип'є ковток — і миттєво забуде нічну Лису гору. Забуде кудлатого лісовика та схеми оптимізації податків. Забуде наляканого ельфа Пафнутія з довгими вухами та літаючий логістичний хаб. І, що було для Ліни найболючішим, він назавжди забуде те, як дивився на неї без жодної магії, і свої тихі, щирі слова про те, що три дні поспіль спостерігав за її кумедними танцями через холодне вікно свого хмарочоса.

— Твій чай повністю готовий, — дуже тихо, майже пошепки сказала Ліна. Вона повільно повернулася до нього і зваженим рухом поставила на мідну поверхню стійки велику, грубу глиняну чашку.

Цей напій більше не світився грайливими рожевими іскрами і не пускав кокетливий дим — він був суворим, непроглядно темним, глибоким і безжально реальним, як саме людське життя.

— О, то наш ексклюзивний VIP-сервіс для особливих клієнтів продовжується? — Артем тепло, неймовірно щиро посміхнувся, без жодного остраху підносячи гарячу чашку до своїх губ. — Сподіваюся, цей твій новий «букет пристрасті» не такий екстремальний, як перший ранішній варіант? Бо моє бідне серце сьогодні й так достроково перевищило всі можливі ліміти стресостійкості.

— Він... дуже специфічний, — Ліна через силу змусила себе натягнути на обличчя звичну, фірмову іронічну посмішку-маску, хоча кожна клітина всередині неї кричала від бажання просто зараз вибити цю прокляту чашку з його рук і розплескати зілля по підлозі. — Цей напій моментально повертає рівень жовчі в будь-якому організмі до його початкової, безпечної норми. Пийте, підкорювачу світових ринків. Нам обом уже давно час повернутися до нашої суворої реальності.

Артем слухняно кивнув, довірливо заплющив очі й зробив кілька великих, упевнених ковтків гіркого магічного детоксу.

Наступної ж миті чоловік різко, наче вкопаний, застиг на місці. Його згорблена від утоми спина миттєво випрямилася, наче через хребет пропустили потужний розряд електричного струму. Розфокусований погляд за долю секунди став гострим, холодним, пронизливим. Весь той розслаблений, теплий, по-дитячому затишний вираз обличчя безслідно зник, поступившись місцем звичній масці суворого, безкомпромісного генерального директора компанії «Прайм Капітал».

Він кілька разів різко кліпнув очима, шоковано озирнувся довкола і з явним, глибоким подивом подивився на свої брудні руки, порвані на коліні штани та грубий лісовий корінь, що дико стирчав із кишені його елітного піджака. Потім його крижаний погляд упав прямо на Ліну. У цих очах більше не було жодного натяку на колишнє смарагдове захоплення чи романтичний туман — там панував лише холодний, тверезий спокій звичайної, раціональної людини, яка раптом виявила себе у вкрай дивному підвальному місці з бур'янами в кишені.

— Що за чортівня... — Артем блискавично підвівся зі стільця, гидливо обтріпуючи свій заляпаний піджак від залишків подільського ґрунту. Його голос знову став низьким, командним, сухим і металевим. — Де я перебуваю? Що в біса я роблю в цьому брудному підвалі?!

Ліна судорожно ковтнула важкий клубок, який зрадницьки підступив прямо до її горла, і зробила обережний крок назад, ховаючи свої тремтячі відьмацькі руки за спину.