Глава 3: Магічна служба «Ельф-Експрес»

Головний логістичний офіс магічної служби експрес-доставки «Ельф-Експрес» ховався за непоказними, облупленими дерев'яними дверима у глухому, захаращеному тупику поблизу Житнього ринку. Звичайні кияни бачили тут лише вицвілу вивіску «Ремонт взуття, виготовлення ключів та копіцентр», яка не змінювалася року так із дві тисячі четвертого. Проте варто було знаючим істотам прикласти до іржавого замка приховане магічне посвідчення, як брудна, засипана тирсою комора з міфічним майстром-чоботарем миттєво перетворювалася на надсучасний, високотехнологічний логістичний хаб. Тут прямо в повітрі хаотично літали пакунки, ретельно загорнуті в екологічний пергамент, а вздовж стін на роликових ковзанах шалено ганяли кур’єри з напівпрозорими крилами та довгими вухами.

Ліна затягнула Артема всередину, міцно, наче конвоїр, тримаючи його за рукав шалено дорогого піджака. Бізнесмен, який усе ще романтично стискав у вільній руці залишки знівечених ромашок із корінням, зацікавлено й абсолютно безстрашно озирався довкола. Його затуманений магією «Еспресо-Палання» мозок гарячково й дуже оперативно шукав будь-яке раціональне, суто людське пояснення всьому цьому магічному безладу.

— Вау... — щиро захоплено прошепотів Артем, проводжаючи поглядом картонну коробку, яка самостійно пролетіла над його головою за якоюсь абсолютно нефізичною траєкторією і влучила точно в сортувальний кошик. — Який автентичний, глибокий промисловий дизайн! Бездоганний лофт, індастріал, інтерактивні елементи доповненої реальності... Ліно, ваша компанія, мабуть, вклала просто шалені інвестиції в цей іммерсивний квест-перформанс для тімбілдінгу. Але мушу зауважити, внутрішня логістика у вас серйозно шкутильгає. Чому он той хлопець із занадто реалістичними накладними вухами не використовує автоматичну конвеєрну стрічку? Це ж чиста втрата щонайменше п'ятнадцяти відсотків операційної ефективності на годину!

— Так, шановний ідол світового тайм-менеджменту, менше професійної критики, більше рішучих кроків, — іронічно кинула Ліна, штовхаючи його ліктем у бік кабінету з масивною табличкою «Генеральний директор Пафнутій Поліський». — Зараз вам ваш «іммерсивний квест» заграє такими новими барвами, що ви про свої п'ятнадцять відсотків ефективності до кінця життя не згадаєте.

Вона без жодного попереджувального стуку, з ноги відчинила двері. За великим столом із дорогого червоного дерева, який був повністю завалений купою паперів та роздрукованими Excel-таблицями, сидів сам Пафнутій. Для звичайних людей він виглядав як цілком типовий, класичний подільський хіпстер: стильні круглі окуляри в роговій оправі, зелений дизайнерський піджак і хітова зачіска «топ-кнот», яка теоретично мала б надійно прикривати вуха. Але зараз, перебуваючи в стані найвищого ступеня робочого стресу, його справжні ельфійські вуха нервово й дуже інтенсивно сіпалися, безсоромно виглядаючи з-під волосся щонайменше на п'ять довгих сантиметрів.

— Ліно! — істерично верескнув Пафнутій, навіть не підводячи своєї заклопотаної голови від палаючого монітора. — Твій водійський і кур'єрський рейтинг в додатку впав до чотирьох і семи! Це катастрофа! Якщо VIP-клієнт із тридцятого подільського трамвая не отримає свій магічний заспокійливий круасан протягом наступних трьох хвилин, я особисто...

Ельф різко осікся, нарешті відвів розлючений погляд від екрана і помітив за спиною Ліни високу постать Артема з брудним букетом ромашок. Наступної ж секунди Пафнутій зблід настільки стрімко, що його шкіра набула дуже специфічного, легкого салатового відтінку. А цей відтінок у його стародавньому лісовому народі завжди свідчив лише про одне — про дикий, панічний і неконтрольований тваринний страх.

— Ліно... — ледь чутно, з жахом прошепотів Пафнутій, повільно, наче під дулом пістолета, піднімаючись зі свого розкішного шкіряного крісла. — Ти привела сюди... Смертного? Чистокровного, стовідсоткового людського директора інвестиційної компанії з вищої ліги? Ти приворожила цивільну людину прямо під час виконання своїх службових обов'язків?! Ти хоч уявляєш, який космічний, астрономічний штраф накладе на наш логістичний центр Департамент контролю прихованих мистецтв?! Вони ж конфіскують усі наші службові роликові ковзани! Вони заблокують мій мобільний додаток і ліцензію на доставку заспокійливих круасанів!

— Пафнутію, благаю, заспокойся і просто вислухай, це був чистої води нещасний випадок! — швидко, кулеметною чергою заговорила Ліна, виставляючи вперед руки у захисному жесті. — Цей тип замовив подвійне еспресо, поводився як хронічно загартований привокзальним фастфудом сухар, підняв мені рівень жовчі до критичної позначки, і мої відьмацькі руки самі, на чистому автоматі, потягнулися до баночки з «Паланням» вищої категорії!

Поки керівництво та бариста запекло сперечалися, Артем із максимально діловим, хазяйським виглядом упевнено підійшов до масивного столу ельфа. Він критично оглянув тремтячого Пафнутія, потім безцеремонно нахилився ближче і легенько, двома пальцями вщипнув його за самий кінчик гострого лівого вуха. Пафнутій від такої нахабної несподіванки видав кумедний звук, схожий на писк гумової качечки, на яку випадково наступили ногою.

— Неймовірна, просто філігранна робота гримера, — авторитетно, тоном досвідченого кінокритика заявив Артем, розвертаючись на лакованих підборах до Ліни. — Силікон найвищої якості. Дивовижна текстура, ідеально згладжені краї, інтегровані штучні капіляри... Хоча, шановний акторе, мушу зауважити: ваш персонаж написаний занадто істеричним для посади генерального директора. Справжній, професійний топменеджер ніколи не кричить про конфіскацію якихось там роликів — він миттєво оптимізує операційні витрати та ріже бюджети під нуль. До речі, у вас у звіті за третій квартал, який зараз світиться на моніторі, допущена дилетантська помилка в графі руху грошових коштів. Хочете, я її виправлю? Абсолютно безкоштовно. Заради цієї чарівної, смарагдоокої відьми, яка стоїть поруч зі мною, я готовий особисто і з задоволенням перерахувати весь ваш бідний ельфійський бюджет від А до Я!