Глава 1: Невдалий ранок

Магічна кав'ярня на розі Нижнього Валу та Межигірської ховалася від податкової та здорового глузду за пишними кущами кучерявого дикого плюща. Ця рослина була настільки нахабною, що не лише повністю закривала великі вікна, а й періодично намагалася поцупити цигарки у перехожих.

Для більшості пересічних киян вивіска «Подільський відьмак» була просто вдалим, ексцентричним маркетингом для приваблення хіпстерів, айтішників та інших категорій громадян, готових платити за напій із присмаком магії. Звичайні смертні заходили сюди за модним рафом на лавандовому молоці, щиро милувалися автентичними цегляними стінами дев'ятнадцятого століття та кумедними букетиками сушених трав під стелею. Вони навіть не підозрювали, що в підсобці, прямо на мішках із бразильською арабікою, сушиться справжній корінь мандрагори, який під час нічної інвентаризації тихо і нецензурно скиглить. А половина постійних клієнтів ховає під модними капелюхами-федорами довгі ельфійські вуха, а під оверсайз-худі — хвости, які нервово сіпаються від передозування кофеїном.

Двадцятитрирічна Ліна стояла за барною стійкою і з бездоганною, майже маніякальною посмішкою протирала кришталеві склянки. Протирала так запекло, наче намагалася стерти з лиця землі весь сьогоднішній ранок. Хоча, відверто кажучи, всередині неї все не просто кипіло — там вивергався вулкан незадоволення.

День із самого початку вирішив піти за всіма відомим курсом руського корабля. Спочатку русалка з Дніпра, яка замаскувалася під довгоногу інста-блогерку в ультрамариновій сукні, влаштувала істерику космічних масштабів. Її «Морський лате» випадково подали на звичайному коров’ячому молоці замість кокосового. Русалка верещала на весь Поділ, стверджуючи, що лактоза ображає її тонкі зябра, і погрожувала наслати на кав'ярню локальний триденний шторм у раковині та прокляття вічного нежитю на баристу.

Не встигли підтерти калюжі за русалкою, як з'явився гном-сантехнік. Він прийшов прочистити забиті магічною кавовою гущею труби, але замість оплати таємно поцупив із вітрини експериментальну булочку під назвою «Натхнення». Ефект виявився миттєвим і нищівним. Труби гном, звісно, полагодив. Але магічне натхнення так сильно вдарило йому в бородату голову, що він уже три години поспіль абсолютно безкоштовно латав сантехніку в усьому чотириповерховому будинку. Свій альтруїстичний порив він супроводжував гучним співом оперних арій мовою суворих підземних кланів. Сусіди знизу були шоковані, а жителі верхніх поверхів терміново хрестилися, думаючи, що це початок апокаліпсису.

— Якщо до вечора нас не закриє муніципальна варта або Головпотребспілка Асгарду, це буде справжнє диво, — тихо пробурмотіла Ліна.

Вона нервово поправила неслухняний русявий чубчик, який відмовився коритися навіть законам гравітації. Дівчина навчалася на третьому курсі Магічного університету прихованих мистецтв, і її профільна магія — кулінарна емпатія — була ще тією вередливою штукою. Вона повністю, на всі сто відсотків, залежала від її емоційного стану. Коли Ліна була щаслива і закохана у світ, її круасани змушували відвідувачів буквально левітувати від радості під стелею, забуваючи про земне тяжіння та кредити в ПриватБанку. Але коли вона була втомленою, роздратованою і хронічно недосипала — кулінарна магія могла викинути такий фокус, від якого навіть у бувалих відьом сивіли коси на потилиці.

У цей самий момент двері кав'ярні розчинилися з шумом, який нагло привертав увагу відвідувачів, і нещасний мідний дзвоник над ними жалібно дзвякнув, благаючи про відпустку. До приміщення стрімко зайшов чоловік у бездоганно випрасуваному темно-синьому костюмі-трійці та настільки лакованих туфлях, що в них можна було побачити власне відображення. У лівій руці він міцно, наче немовля, стискав дорогий шкіряний портфель із крокодилячої шкіри, яка, судячи з усього, померла від сорому за свій цінник. На обличчі чоловіка великими літерами було написано: «Я заробляю мільйони, а ви всі просто марнуєте мій дорогоцінний час».

Це був Артем Золотаревський — генеральний директор інвестиційної компанії, чий пафосний скляний хмарочос височів по сусідству, псуючи історичний краєвид Подолу. Артем жив у жорсткому, безкомпромісному всесвіті дедлайнів, графіків, квартальних звітів та відсоткових ставок. Будь-які прояви неорганізованості він зневажав сильніше, ніж податкову інспекцію, а магію вважав вигадкою для тих, хто не вміє користуватися Excel.

Він підійшов до стійки, навіть не зволивши опустити очі до рівня обличчя Ліни. Його погляд був намертво прикутий до екрана останнього айфона, де миготіли якісь графіки, схожі на кардіограму панічної атаки.

— Доброго дня. Мені подвійне еспресо. Без цукру. Без молока. Без жодних ваших дегенеративних хіпстерських сиропів із присмаком єдинорога. І максимально швидко, якщо ваша ласка. У мене через шість хвилин Zoom-конференція з лондонськими інвесторами, які не звикли чекати, поки тут збивають пінку, — випалив він крижаним, командним тоном, яким зазвичай оголошують про масові звільнення, і наосліп тицьнув телефоном у термінал оплати.

Ліна відчула, як десь у районі сонячного сплетіння закипає не просто хвиля обурення, а ціле цунамі класової ворожнечі. Цей зверхній тон зачепив її магічні струни так сильно, що під стелею кав'ярні загрозливо зашелестіли сушені трави. Але замість того, щоб жбурнути в клієнта холдером від кавомашини, дівчина увімкнула режим «ідеального сервісу». Вона солодко, майже маніакально посміхнулася і граційно схилила голову набік.

— О, сам підкорювач світових ринків та гроза Уолл-стріт завітав до нашої скромної обителі, — м'яко, з легкою мурчащою інтонацією, від якої у нормальних людей стають дибки волоски на шиї, промовила вона. — Звісно, сер. Буде вам подвійне чорне. Таке ж безпросвітне й похмуре, як ваші фінансові прогнози у часи світової кризи. Секундочку. Нам дуже важливо, щоб лондонські лорди не чекали.