РОЗДІЛ 5. Наслідки нічного еспресо

Світ навколо мене вибухнув мільйонами дрібних іскор. Поцілунок Дена не був схожий на жоден із тих прісних, передбачуваних поцілунків, які дарував мені Артем за два роки наших стосунків. Це було щось дике, глибоке й обпалююче, як концентрований кавовий екстракт, що змушував кров рухатися по венах із потрійною швидкістю. Його губи, спочатку м'які, тепер наполегливо й вимогливо досліджували мої, а велика долоня на голій спині притискала мене так близько, що я відчувала кожен удар його серця. І воно билося так само шалено, як і моє.
Мої пальці самі собою заплуталися в його густому, м'якому каштановому волоссі. Я повністю втратила контроль над реальністю, забувши, де ми, хто ми і чому взагалі уклали цю дурну угоду. Був лише цей нічний вітер, смак бергамоту та тютюну на його губах і солодка млість, що розливалася по всьому тілу.
Раптом з боку бальної зали почувся гучний сміх якоїсь компанії, що підходила до скляних дверей тераси.
Цей звук подіяв на мене як відро крижаної води. Я різко відсторонилася, важко дихаючи і притискаючи долоню до своїх горіючих губ. Ден застиг. Його очі в напівтемряві тераси здавалися майже чорними, а груди важко здіймалися. Він повільно опустив руки, але не зробив жодного кроку назад.
— Це... це було не за планом, — прошепотіла я, відчуваючи, як паніка починає повільно стискати моє горло. — Артема не було поруч. Нас ніхто не бачив. Навіщо, Дене?
Ден кілька секунд мовчав, розглядаючи моє розгублене обличчя. Потім він підняв руку і повільно, дуже ніжно провів великим пальцем по моїй нижній губі, ніби стираючи залишки поцілунку. Його фірмова іронічна маска знову повернулася на місце, але в очах усе ще тліли гарячі вуглики.
— Робота над помилками, Марто, — тихо, з легкою хрипотою відповів він. — Я ж казав, що на публіці ти не повинна стискати зуби. Вважай це фінальним інструктажем. Тепер ти точно знаєш, як виглядає пристрасть, і назавжди забудеш свій переляканий вигляд.
— Інструктажем? — у моєму голосі знову прокинулася журналістська гордість, хоча всередині все тремтіло. — Ти просто нестерпний, Денисе. Нахабний, самовпевнений бариста.
— Я знаю, — він нахабно посміхнувся і відступив на крок, даючи мені простір. — Але саме цей бариста щойно зробив тебе зіркою вечора. Ходімо назад, шоу ще не закінчилося.
Решту вечора я провела наче в тумані. Ми танцювали, розмовляли з якимись його знайомими з економічного факультету, сміялися, але між нами з'явилася нова, натягнута як струна напруга. Щоразу, коли його рука торкалася моєї талії чи плеча, мене наче прошивав легкий струм. Я більше не дивилася в бік Артема та Лізи. Мені було байдуже. Усі мої думки були зайняті лише одним: що робити з правилом номер три, яке щойно з тріском розлетілося на шматки в моїй голові?
Понеділок зустрів мене пекучим сонцем і почуттям повної дезорієнтації. Бал залишився в минулому, сукня висіла в шафі, а мені потрібно було повертатися до реального життя — здавати останній курсовий проект на кафедрі журналістики.
Я йшла по коридору третього поверху, тримаючи в руках течку з документами, коли з-за рогу з'явилася постать Артема. Він був без свого вихідного костюма — у звичайних джинсах та сорочці, але вигляд мав вкрай виснажений. Під очима залягли темні тіні.
Побачивши мене, він прискорив крок і перегородив мені шлях.
— Марто, почекай. Нам треба поговорити. Нормально поговорити, без цього твого... нового кавалера поруч, — його голос звучав глухо і роздратовано.
— Мені немає про що з тобою говорити, Артеме, — я спробувала обійти його, але він схопив мене за лікоть. Не боляче, але наполегливо.
— Ні, є про що! — вигукнув він, і кілька студентів, що проходили повз, обернулися. Артем знизив тон до шипіння. — Що це було в суботу? Яка сукня? Який Ден? Ти знущаєшся з мене? Ти знайшла собі цього татуйованого невдаху з кав'ярні через два дні після нашого розриву? Чи ви зустрічалися за моєю спиною?
Я подивилася на його руку на своєму лікті, а потім прямо йому в очі. У мені не було ні краплі колишнього болю. Тільки чисте, кришталеве здивування від того, яким дріб'язковим був цей хлопець.
— Припини, — спокійно і холодно сказала я, прибираючи його руку. — Ми розійшлися тому, що ти так вирішив. Ти написав мені смс, Артеме. Ти обрав Лізу і її тата-декана. То яке тобі тепер діло до мого життя? Ден — мій хлопець. І, на відміну від тебе, він не ховається за чужими спинами і не шукає вигоди в стосунках.
— Ти дурна, Марто! — Артем задихнувся від обурення, його его було смертельно пораненого. — Ти ж не знаєш його! Про нього в університеті такі чутки ходять. Він не пара тобі. Він пограється і покине тебе через два тижні, як і всіх інших. Ти для нього просто чергова іграшка! Подивися на себе — ти ж правильна, розумна дівчинка. Ти робиш помилку. Я... я просто погарячкував тоді з Лізою. Нам потрібно було зробити паузу, але не так же радикально...
— Помилкою були мої останні два роки з тобою, — відрізала я, міцніше стиснувши течку. — А тепер дай мені пройти.
Я розвернулася і швидким кроком попрямувала до кабінету викладача, відчуваючи, як у спину мені летить важкий, сповнений злості погляд колишнього. Слова Артема про те, що я для Дена лише «чергова іграшка», боляче кольнули десь глибоко всередині. Що, як він правий? Що, як для Дена вся ця історія — дійсно просто весела гра, спосіб розважитися та помститися Лізі, а я вже починаю тонути в цих фіктивних стосунках по-справжньому?
Серце стиснулося від раптового страху. Мені терміново потрібно було побачити Дена і розставити всі крапки над «і».