РОЗДІЛ 3. Ефект розірваної бомби

Суботній вечір зустрів місто прохолодним літнім вітром, який злегка розганяв денну спеку, але в холлі головного корпусу університету атмосфера була розпечена до межі. Фінальний бал випускників та найкращих студентів курсу завжди вважався головною подією року. Сюди з'їжджалися не лише студенти, а й поважні гості, меценати та керівництво ректорату.
Все виглядало як на голлівудській червоній доріжці: спалахи камер університетських фотографів, дорогі вечірні сукні, що шелестіли по мармуровій підлозі, хлопці у строгих костюмах, які намагалися виглядати дорослішими та соліднішими, ніж вони є насправді. У повітрі змішувалися десятки ароматів парфумів, сміх, дзвін кришталевих келихів із шампанським та тихий, але настирливий гул пліток.
Я стояла біля величезного панорамного вікна за кілька метрів від входу до головної зали, нервово стискаючи в руках маленький сріблястий клатч. Мої пальці були крижаними, незважаючи на теплу погоду. Кожні кілька секунд я кидала погляд на свій відображення у склі, досі не вірячи, що дівчина навпроти — це дійсно я.
Сукня, яку вибрав Ден, сиділа як влита. Важкий смарагдовий шовк струменів по тілу, повторюючи кожен вигин. Спереду вона виглядала строго і стримано — високий комір-човник, довгі рукава, — але варто було мені повернутися, як відкривалася абсолютно гола спина до самого попереку, де тканина трималася на кількох тонких, ледь помітних ланцюжках. Сміливий розріз уздовж лівого стегна при кожному кроці ефектно оголював ногу, змушуючи мене почуватися водночас захищеною і неймовірно вразливою. Моє зазвичай зібране в недбалий пучок темне волосся тепер спадало на плечі великими, блискучими хвилями, а професійний макіяж, який мені зробила знайома візажистка за рекомендацією Дена, підкреслював очі так, що вони здавалися майже чаклунськими.
— Нервуєш? — раптом пролунав за спиною той самий низький, оксамитовий голос, від якого по шкірі миттєво пробігли знайомі сироти.
Я обернулася і на кілька секунд просто забула, як дихати. Ден змінив свій звичний робочий фартух баристи на ідеально підігнаний під його широкі плечі чорний смокінг. Білосніжна сорочка, верхній ґудзик якої був зухвало розстебнутий, відсутність класичного метелика чи краватки — усе це додавало його образу фірмової бунтарської елегантності. Його темно-каштанове волосся було укладене назад, але кілька пасом усе одно неслухняно падали на лоб. Він виглядав не просто добре — він виглядав як людина, яка володіє цим вечором.
— Я... ні, все під контролем, — збрехала я, намагаючись, щоб мій голос не тремтів.
Ден зробив крок ближче, іронічно піднявши одну брову. Він оглянув мене з ніг до голови, і в його темних очах на мить спалахнуло щось настільки гаряче й щире, що в мене перехопило подих. Цей погляд не мав нічого спільного з акторською грою.
— Марто, ти виглядаєш просто карколомно. Якщо твій колишній після цього вечора не вирве собі останні волосини від жалю, у нього просто немає очей, — тихо сказав він, підходячи впритул.
Його рука — велика, тепла і впевнена — м'яко лягла на мою оголену спину, прямо на переплетення срібних ланцюжків. Від цього дотику мене ніби прошило слабким розрядом струму. Його пальці злегка стиснули мою талію, притягуючи ближче до себе. Від Дена пахло дорогим парфумом, терпким бергамотом і ледь помітно — свіжим еспресо. Цей запах уже встиг стати для мене символом якоїсь небезпечної, але солодкої зони комфорту.
— Пам'ятай про правила, партнерко, — прошепотів він мені прямо на вухо, обпалюючи шкіру теплим подихом. — Розслаб плечі. Дивись на мене так, ніби я твій особистий всесвіт. Зараз наш вихід.
Коли ми разом переступили поріг бальної зали, гучна інструментальна музика, яка лунала зі сцени, здалося, на мить стала тихішою. Або це просто мені так здалося через шум крові у вухах. Голоси людей навколо почали згасати, поступаючись місцем здивованому, різкому шепоту. На нас дивилися всі. Навіть викладачі здивовано піднімали голови від своїх келихів. Ден — відомий університетський одинак, бунтар і співвласник найпопулярнішої кав'ярні, який ніколи нікого не запрошував на офіційні заходи і тримався осторонь пафосних тусовок, — прийшов під руку з Мартою. З тією самою Мартою, яку ще три дні тому весь курс жалів за спиною, обговорюючи, як цинічно її кинув Артем.
Я одразу помітила їх. Вони стояли біля великого фуршетного столу з правого боку зали. Ліза у пишній рожевій сукні, яка робила її схожою на дорогу ляльку з вітрини, щось жваво розповідала компанії дівчат із профкому. Артем стояв поруч, тримаючи келих із пуншем, і злегка знуджено кивав.
Але коли його погляд випадково впав на вхідні двері і зупинився на нас, його рука здригнулася. Пунш хлюпнув на край кришталевого келиха. Артем буквально застиг, його обличчя витягнулося, а щелепа, здавалося, дійсно була готова впасти на паркет. Він дивився на мою відкриту спину, на смарагдовий шовк, який облягав стегна, на руку Дена, яка абсолютно власницьки і впевнено лежала на моїй талії, і на те, як я злегка нахилилася до свого супутника, безтурботно посміхаючись.
Ліза, помітивши раптову мовчанку Артема, різко повернула голову в наш бік. Її бездоганна інстаграмна усмішка миттєво згасла. Блакитні очі звузилися, перетворюючись на дві холодні щілинки, а пальці, що стискали маленький дизайнерський віяло, побіліли від напруги.
— Подивися на них, — тихо, ледь чутно сказав Ден, продовжуючи чарівно посміхатися і вдавати, що ми обговорюємо щось неймовірно веселе. — Твій колишній щойно усвідомив, що зробив найбільшу дурість у своєму житті. Він не може відірвати від тебе очей, Марто.
— Перший раунд за нами, — відповіла я, відчуваючи, як чистий, концентрований адреналін б'є в кров, витісняючи весь страх і невпевненість.
Я відчувала себе сильнішою, ніж будь-коли. Гра почалася, і назад дороги вже не було.
Але в цей момент, прямо посеред зали, під звуки повільної мелодії, що саме почала лунати, Ден раптово зупинився. Він повільно повернув мене до себе обличчям, перемістивши обидві руки на мою талію, і подивився мені в очі так глибоко і проникливо, що вся ця вигадана гра раптом здалася занадто, лякаюче реальною.
— Ну що, королево вечора, — запитав він, і в його голосі більше не було колишньої кпірливості чи знущання. Тільки щось нове, гаряче і густе, від чого моє серце пропустило потужний удар. — Подаруєш мені цей танець на очах у твоїх палких прихильників?