1

- Ваша кава з передбаченням, - Алісія підсунула картонний стаканчик і маленьку паперову смужку до краю стійки. В приємному жовтому світлі ламп блиснув її червоний манікюр.

- Дякую!

Дівчина в бежевій шубці з екохутра радісно посміхнулася і першим взяла до рук передбачення. Розгорнула і пробігла очима по тексту. Після цього швидко зімʼяла записку в кулачку.

- А ось це навряд чи, - пробурмотіла вона, змінившись в обличчі. Куточки губ потяглися вниз, а в очах майнув сум. Вона більше не дивилася на Алісію, додавши голосніше: - Ще раз дякую.

Забрала стаканчик та відійшла до маленького столика під вікном. За склом панував зимовий вечір. На тлі сріблястого сутінку танцювали сніжинки, що мов пухкі перлини, злітали з небес, осідаючи на землю. Яскраві відблиски різнокольорових вітрин та ліхтарів освітлювали кришталеві фігури снігових скульптур, які перетворили одну з центральних вулиць на філіал казки посеред міста. Дерева прикрашали гірлянди, біля кавʼярень та магазинів стояли ялинки та новорічні інсталяції. Перехожі спішили до головної площі міста. На обличчях сяяли посмішки, відусіль чувся сміх та лунала музика.

- Ти бачила? - напарниця Алісії - Дана - підскочила до неї, тримаючи у руці смартфон. Повернула екран до подруги та тицьнула пальцем у новину: - Над містом бачили тінь дракона!

- Це літак за хмарами, - Алісія скептично оглянула розмиту фотографію, яку наче зробили на стару мильницю. Дана скривилася і хотіла забрати телефон назад, але Алісія перехопила його, придивилася уважніше, розсунувши фотографію двома пальцями, так що вона зайняла весь простір, і вигукнула: - А, ні! Це ж дійсно дракон. Он дивись, його ще Єті осідлав, а за хвіст Чупакабра вхопила!

- Тобі ж лишень покепкувати! - Дана обурено вихопила телефон з рук подруги і ревниво протерла екран. Алісія з тихим сміхом продовжила мити кавомашину. Напарниця покрутила в руках телефон, вже і сама розуміючи, що напис під фото в пабліках має присмак конспірології, зітхнула й сперлася ліктем на стійку: - Яка ж ти зануда, Алісіє. Працюєш в кафе «Кава з передбаченням», а сама не віриш у дива. Сьогодні новорічна ніч. Коли ж як не сьогодні має відбуватися магія?

Алісія на хвилину задумалася. Вона механічно протирала машинку, а думками наче пірнула кудись далеко.

У дівчини за столиком задзвонив телефон. Гучна музика змусила Дану здригнутися і розвернутися до відвідувачки. Тому вона не помітила, як Алісія виринула з думок і посміхнулася.

- Так, - голос дівчини за столиком тремтів. Вона зробила великий ковток кави та поставила стаканчик на стільницю. Погляд її поринув у порожнечу, поки вона слухала голос з динаміка. Раптом на її очах виступили сльози, а ще через секунду вона ніби воскресла. Обличчя осяяла радість, наче всередині людини запалили яскраву свічку. Вуста зігнулися в посмішці: - Так. Так, я чекаю на тебе. Звісно! Я думала, що проведу цю ніч одна! Я вийшла в кавʼярню. Я вже біжу додому!

Не тямлячи себе від щастя, дівчина підскочила на ноги та кинулася бігти. Каблучки стукали по підлозі, потривожений дзвіночок зіграв свою мелодію, а дівчина ледве не налетіла на чоловіка з шикарним букетом довгих троянд, який стояв біля кафе вже майже годину. Вона поспіхом вибачилася і побігла геть.

- Могла б і прибрати за собою, - насупилася Дана, проводжаючи дівчину поглядом. Алісія нічого не сказала. Вона з легкою посмішкою вийшла з-за стійки, забрала стаканчик та зімʼятий клаптик паперу. На ньому було виведено одне речення: «Сьогодні вас чекає зустріч з тим, кого прагнете побачити понад усе».

Папір і стаканчик відправилися у смітник, а Алісія промовила до подруги:

- Я вірю в дива. Просто магія не завжди така, якою її зображують у фентезі.

Дана зітхнула і взялася за прибирання. За чверть години вона повернулася до стійки вже у звичайному одязі, залишивши форму у шафі. Подивилася на подругу сумними очима:

- Не уявляю як я буду працювати без тебе, - зізналася вона.

- На моє місце прийде хтось інший, - Алісія старанно ховала журбу і намагалася не дивитися на напарницю. А Дана прагнула назавжди запамʼятати миле обличчя брюнетки, її тонкий рівний ніс, блакитні очі, виразні брови та рожеві губи.

- Знаю, що прийде. Але не уявляю тут нікого крім тебе. Тобі точно треба їхати з країни?

- На жаль, - зітхнула Алісія. Щоб не дивитися на подругу, окинула поглядом кавʼярню, та підтисла вуста. Дана нишпорила поглядом по підлозі, хитнула головою і спитала:

- А хто ж буде роздавати передбачення? Адже в тебе так добре виходило!

- Я передам свої обовʼязки тому, хто прийде після мене, - заспокоїла подругу Алісія, але в самої вже перехопило дихання. От-от і вона сама заплаче.

- Іди сюди! - не витримала Дана. Вона стрімко обійшла стійку і схопила подругу в обійми, притисла до себе так міцно, ніби ніколи не хотіла відпускати: - Не вірю, що в наступному році прийду сюди і більше тебе не побачу!

- Ми ще зустрінемося, - тихо пообіцяла Алісія та поплескала Дану по спині. Вони стояли так обійнявшись ще декілька хвилин, а потім Дана відступила. Шморгнула носом та витерла сльозу, ховаючи очі.

- Тоді я побіжу. Вже й так запізнилася до друзів, - сказала, ніби просила вибачення.

- Біжи, - погодилася Алісія, а тоді взяла навмання папірець з кошика і простягнула подрузі: - Це тобі наостанок.