Розділ 37: Анна

Субота, 09:00. Київ.

Дзвінок у двері змусив мене здригнутися. Я не чекала гостей, особливо в таку ранню годину. Відкривши двері, я побачила Максима з термосом у руці. Його погляд був серйозним, але в очах світилася якась тривожна ніжність.

— Можна? — запитав він тихо, ніби боявся злякати мене.

Я кивнула і відступила вбік, впускаючи його до своєї маленької квартири. Він поставив термос на стіл і, не встигаючи почати розмову, зам'явся. Я зрозуміла, що йому важко говорити, тому вирішила полегшити ситуацію.

— Кава вже холодна? — саркастично підкинула я, вказуючи на термос.

Максим ледь посміхнувся, хоча це було більше схоже на нервовий тик.

— Намагався тримати її теплою, але, здається, не вдалося.

Ми обидва засміялися, і це напруження між нами трохи спало. Я жестом запросила його сісти на диван, а сама взяла чашки і налляла каву з термоса. Так, вона була холодною, але в цей момент це не мало значення.

— Я… прийшов вибачитися, — почав Максим, тримаючи чашку в руках, але не дивлячись на мене. — За все. За те, що був таким суворим і не розумів тебе. І за те, що не бачив, як важливо ти для всіх нас.

Його слова пролунали щиро, і це мене зворушило. Але я вирішила не давати йому легкого шляху.

— Тобто, ти нарешті зрозумів, що я не просто маркетолог, а ще й людина? — пожартувала я, але в моєму голосі була нотка серйозності.

Максим зітхнув і нарешті подивився мені в очі.

— Анно, я не уявляю офіс без тебе. Але справа не тільки в роботі. Я не уявляю своє життя без тебе. Ти змінила мене, змусила побачити все по-іншому. І тепер я хочу, щоб ти була поруч не тільки як колега, а як хтось набагато важливіший.

Я мовчала, намагаючись зібрати думки. Його зізнання було несподіваним, але я теж давно відчувала щось більше до нього. Ми обидва знали, що наші стосунки були складними і неоднозначними, але це не означало, що ми не могли дати їм шанс.

— Максиме, ти розумієш, що це буде нелегко? — запитала я, серйозно дивлячись на нього. — Ми повинні тримати це в секреті, принаймні на початку. І якщо щось піде не так…

— Я готовий ризикнути, — перебив він мене, взявши мою руку в свою. — Ти важлива для мене, і я хочу спробувати.

Ми ще довго говорили, обговорюючи все, що сталося між нами і що може статися в майбутньому. Кава так і залишилася недопитою, але це було неважливо. Ми нарешті зрозуміли, що хочемо бути разом, і це було найголовніше.

Коли Максим пішов, я відчула легкість і радість. Так, попереду нас чекали труднощі, але ми були готові їх долати разом. Це був початок нового етапу в нашому житті, і я з нетерпінням чекала, що він принесе.