Розділ 34: від імені Максим

Розділ 34: Максим

Середа, 22:00. Київ.

Я сидів у своєму офісі, дивлячись на порожній екран комп’ютера. Заява про звільнення Анни все ще лежала на столі. Її слова під час нашої останньої зустрічі постійно лунали в моїй голові. Вона вирішила піти, і я не міг її зупинити. Можливо, це було правильно, але чомусь відчуття порожнечі не полишало мене.

Анна завжди була тим світлом, яке пробивалося крізь хмари моїх проблем. Її сарказм, її впертість і навіть ті моменти, коли ми сперечалися, додавали кольору моєму сірому буденному життю. Тепер, коли вона пішла, цей офіс здавався ще більш похмурим і безликим.

Я взяв телефон і довго дивився на її номер. Хотілося написати або зателефонувати, але що я міг сказати? Вона зробила свій вибір, і я повинен був його поважати. Проте думки про те, що я міг зробити інакше, не давали спокою.

Щоб відволіктися, я вирішив залишити офіс і піти прогулятися. Вулиці Києва були спокійними, але мої думки все ще вирували. Я зупинився біля одного з парків і сів на лавку, вдихаючи прохолодне нічне повітря.

Раптом мій телефон завібрував. Повідомлення від брата Дмитра:

"Як ти? Може, зустрінемося на вихідних?"

Я посміхнувся. Дмитро завжди знав, коли мені потрібна підтримка. Відповів коротко: "Так, було б добре. Дякую."

Ця невелика переписка нагадала мені, що я не сам. У мене є сім'я, є люди, які завжди поряд. Але навіть це не могло повністю заглушити почуття втрати.

Згадав, як ми з Анною разом працювали над проєктами, як вона завжди підкидувала несподівані ідеї, як її очі світилися, коли вона говорила про свої плани. Я зрозумів, що втратив не просто талановиту співробітницю, а й людину, яка була для мене більше, ніж просто колегою.

Повернувшись додому, я довго не міг заснути. Думки про Анну не давали спокою. Я знав, що потрібно рухатися далі, але всередині мене щось підказувало, що це не кінець. Можливо, наші шляхи ще перетнуться. І якщо це станеться, я буду готовий зробити все, щоб не допустити тих самих помилок.

Засинаючи, я тримався за цю надію, як за останню соломинку. Завтра буде новий день, і, можливо, він принесе з собою нові відповіді.