Розділ 33: Віра

Середа, 10:00. Київ.

Анна, ще не до кінця оговтавшись від подій останніх днів, зайшла до свого улюбленого кафе біля офісу. Вона обрала столик біля вікна і заглибилася у думки, коли її перервала офіціантка, поставивши перед нею горнятко кави.

— Пробачте, але це не я замовляла, — Анна підняла погляд і побачила знайоме обличчя.

— Вітання, Анно, — посміхнулася Віра, сідаючи навпроти. Її темно-червона помада контрастувала з блідою шкірою, а очі блищали холодом.

— Віра? Що ти тут робиш? — здивовано запитала Анна.

— Прийшла побачити стару знайому, — з ледь помітним сарказмом відповіла Віра. — А заодно поговорити про Максима.

Анна відчула, як всередині щось стискається. Їй не хотілося обговорювати Максима з його колишньою.

— Слухай, якщо ти прийшла поговорити про нього, то краще не варто. Між нами все скінчено, — спробувала відмахнутися Анна.

— О, я знаю, — Віра ледь помітно нахилилася вперед. — І саме тому я тут. Хочу переконатися, що ти не зробиш ще однієї помилки.

Анна насторожено зиркнула на Віру.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти ж знаєш, що Максим завжди був кар’єристом, — продовжила Віра, граючи з ложечкою в каві. — Він залишив мене заради роботи. І він зробить те саме з тобою, якщо ти вирішиш повернутися.

Анна спробувала зберегти спокій.

— Віра, дякую за твою турботу, але я вже доросла дівчинка і вмію приймати власні рішення.

Віра знизала плечима.

— Тоді я тебе попередила, — вона встала, залишаючи кілька купюр на столі. — Але пам’ятай, я знаю Максима краще, ніж ти можеш собі уявити. І якщо ти думаєш, що він зміниться, то глибоко помиляєшся.

Анна мовчки дивилася, як Віра виходить з кафе, залишаючи за собою хвилю напруги. Її слова залишили неприємний осад. Але Анна знала, що не може дозволити Вірі впливати на її рішення.

Вона піднесла горнятко до губ і зробила ковток кави, намагаючись зосередитися на майбутньому. Адже саме вона вирішує, що буде далі. І ніхто, навіть колишня Максима, не зможе змінити її шлях.

Від імені Анни
Середа, 20:00. Київ.

Повернувшись додому, я все ще відчувала гіркий присмак після зустрічі з Вірою. Її слова не виходили з голови, як нав’язливий мотив. Вона дійсно знала Максима краще? Чи просто намагалася мене заплутати?

Я зітхнула, намагаючись відігнати ці думки. Взяла з полиці свою улюблену книжку, але навіть слова, які зазвичай приносили спокій, цього разу не допомагали. Я кинула книжку на диван і втупилася у стелю, шукаючи відповіді в порожнечі.

Віра нагадала мені про страхи, які я вже давно намагалася придушити. Чи дійсно я зробила правильний вибір? Чи зможу я йти далі, не оглядаючись назад?

Я піднялася і підійшла до вікна, споглядаючи вечірнє місто. Вогні Києва мерехтіли вдалині, ніби запрошуючи до нових пригод. Я знала, що не можу дозволити минулому тримати мене в полоні.

Зробивши глибокий вдих, я взяла телефон і написала повідомлення подрузі:

"Ти вільна сьогодні ввечері? Мені потрібна компанія."

Відповідь прийшла майже миттєво:

"Звичайно, зустрінемося в нашому улюбленому барі через годину?"

Я посміхнулася і швидко почала збиратися. Вже за годину я була в оточенні друзів, сміх і музика заповнювали простір навколо. Я відчувала, як напруга поступово зникає.

Цей вечір нагадував мені, що життя продовжується, і я не самотня. Незалежно від того, що Віра чи хто-небудь інший намагався сказати чи зробити, я мала власний шлях, свої мрії та людей, які мене підтримували.

Я підняла келих за новий початок і відчула, як всередині знову розгортається спокій. Завтра буде новий день, а разом із ним — нові можливості. І цього разу я була готова до них.