Розділ 15: "Новий тиждень, нова гра" (Від імені Максима)

Розділ 15: "Новий тиждень, нова гра"

(Від імені Максима)

---

Понеділок, 6:30. Ранок.

Вихідні пройшли швидко, майже непомітно. Неділя закінчилася пізно — повернувся додому, відкрив ноутбук, переглянув останні матеріали. Тепер було час знову зібратися й повернутися до звичного темпу.

Я прокинувся за кілька хвилин до будильника — стара звичка. У квартирі було тихо. Кава вже чекала на мене: автомат вмикався за розкладом, і цей знайомий запах розганяв залишки сну.

"Понеділок. Час ставити все на свої місця", — подумав я, беручи чашку й виходячи на балкон.

Свіже ранкове повітря допомагало сконцентруватися. У голові вже складався план: що сказати на ранковій нараді, як підійти до нового етапу проєкту. А ще… як контролювати ситуацію з Вірою і Карпатською. Їхня взаємодія в п’ятницю обіцяла цікаве видовище.

---

Понеділок, 8:00. Офіс.

Офіс жив своїм звичним життям. Секретарка Юля зустріла мене біля входу з кількома документами в руках і розповіддю про заплановані зустрічі. Я кивав, записуючи в голові найголовніше.

Перший виклик понеділка — нарада. Зазвичай саме тут вирішується, як пройде тиждень.

Карпатська вже була в переговорній. Її присутність завжди була відчутною: впевнений погляд, прямий постава, та сама стриманість, яку вона так намагається тримати. На столі перед нею акуратно лежав ноутбук, готовий до демонстрації чергової частини її роботи.

Віра прийшла трохи пізніше. Її вхід був менш формальним, але впевненим. Вона привіталася, пройшлася поглядом по всіх, наче оцінюючи розклад сил.

«От і гра почалася», — подумав я, сідаючи на своє місце.

Понеділок, 8:10. Нарада.

Як завжди, нарада почалася з кількох формальних привітань і перегляду результатів минулого тижня. Всі робили вигляд, що уважно слухають звіт відділу аналітики, але я бачив, як Віра час від часу кидала погляди в бік Карпатської. Та у відповідь навіть не повела бровою. Її зосередженість була непохитною.

— Добре, — сказав я, коли аналітики завершили. — Переходимо до планів на цей тиждень.

Карпатська, як завжди, була першою. Вона чітко, без зайвих емоцій виклала, над чим працюватиме її команда, і завершила коротким, але впевненим:
— Усі деталі — в презентації, я вже відправила посилання на загальний доступ.

Віра майже відразу підняла руку:
— Є питання.

Я знав, що це буде. Віра не могла упустити можливості додати трохи перцю в обговорення.

— У вашому плані є пункт щодо тестування нової системи. Але, наскільки мені відомо, технічний відділ ще не завершив перехід на нову платформу. Як ви збираєтесь це реалізувати?

Карпатська злегка посміхнулася, але тон її голосу залишався спокійним:
— Ми вже це передбачили. У п’ятницю отримали доступ до тестового середовища. Якщо потрібні деталі, можу організувати додаткову зустріч із технічним відділом.

Віра злегка нахилила голову, наче оцінюючи відповідь.
— Зрозуміло. Тоді поки що без коментарів.

Я ледве стримав усмішку. Їхня гра тільки починалася, і мені залишалося бути неупередженим суддею, хоча іноді це вимагало неабияких зусиль.

— Добре, — підсумував я, щоб повернути розмову в конструктивне русло. — Якщо питань більше немає, продовжуємо.

---

Понеділок, 10:00. Розбір презентацій.

Карпатська й Віра мали презентувати спільну концепцію для фінальної частини стратегії. Я дав їм вихідні, щоб узгодити все між собою. Рішення ризиковане, але я знав, що це покаже їхні справжні можливості.

Анна почала першою. Її презентація була чіткою, структурованою, із добре продуманими акцентами. Я бачив, як вона намагалася тримати нейтралітет, коли Віра кілька разів перебила її своїми коментарями.

Коли слово взяла Віра, її впевненість була майже демонстративною. Вона додала кілька ідей, які намагалися виглядати кращими за Аннині, але це було схоже на тонку провокацію.

Я мовчав. Спостерігав. Із кожною хвилиною напруга між ними зростала.

«Досить», — нарешті сказав я.

Обидві замовкли й подивилися на мене.

— Це непогано, але ви забули головне: концепція має бути єдиною. Ні клієнт, ні я не будемо витрачати час на суперечки, хто з вас кращий. Ви повинні навчитися працювати разом.

Я бачив, як Анна опустила погляд на свої записи. Її обличчя лишалося спокійним, але я знав, що вона не любить програвати навіть у дрібницях.

Віра, як завжди, не втрималася:
— Я думаю, що ми зможемо доопрацювати це. У нас є час до завтра, чи не так?

— До вечора, — відповів я холодно.

Понеділок, 12:30. Обідня перерва.

Офіс поступово почав затихати: більшість співробітників розходилися на обід. Я ж вирішив залишитися в кабінеті. Не те щоб я не любив обідати з командою, але сьогодні хотілося трохи тиші.

Двері відчинилися, і до кімнати заглянула Віра.

— Можна?

— Звичайно, заходь, — я кивнув.

Вона зачинила двері, сіла напроти й трохи нахилилася вперед.
— Максиме, скажи чесно, як ти думаєш, Карпатська справді впорається зі своїм проєктом?

Я поставив чашку з кавою на стіл і подивився їй прямо в очі.
— Ти ж знаєш, я не даю оцінок наперед. Давай дочекаємося результатів.

Віра зітхнула й трохи відкинулася назад.
— Просто… у неї все завжди ідеально, навіть занадто. Ти ж розумієш, що це викликає питання.

Я не відповів одразу. Її слова мали підґрунтя, але я не збирався вставати на чийсь бік. Наразі.

— Головне, щоб результати були. А як саме вона цього досягає — це вже її справа, — нарешті сказав я.

Віра лише кивнула, але в її очах світилася тінь незгоди.

Коли вона вийшла, я задумався. Нова гра тільки почалася, і було цікаво, чим усе це закінчиться.

---

Понеділок, 18:00. Кабінет.

До кінця робочого дня я закрився у своєму кабінеті. Розмови, зустрічі, дрібні питання — усе це втомлює.

Відкинувшись на спинку крісла, я дивився у вікно.

Карпатська. Вона стає сильнішою з кожним днем. Її ідеї, хоч і не завжди бездоганні, мають потенціал. Але важливо не лише те, як вона працює, а й те, як вона бореться. Я бачу в ній той запал, який нагадує мені, чому я сам колись почав цей шлях.