Розділ 11: "Минуле стукає у двері" (Від імені Максима)

---

15:30. Мій кабінет.

Віра. Її ім’я, яке я намагався стерти з пам’яті, знову звучало у стінах цього офісу. Вона увійшла так, ніби ніколи не зникала — впевнена, стильна, з тією самою усмішкою, яка раніше могла збити мене з пантелику.

Коли я побачив її в залі переговорів серед інших представників клієнта, це було, м’яко кажучи, несподівано. Віра була не просто жінкою з мого минулого — вона була уособленням усіх моїх помилок. Ми розійшлися тоді, коли я обрав кар’єру замість стосунків. Вона сказала, що я завжди більше працював, ніж жив, і пішла, не озираючись.

А тепер вона тут, і виглядає так, ніби цей проєкт — її головна місія. Але що її справді цікавить — робота чи щось інше?

---

16:00. Підготовка до нових правил гри.

Я сидів за своїм столом, намагаючись зосередитися на цифрах. Але Віра, навіть мовчазно сидячи на іншому кінці офісу, заповнювала простір собою. Вона знала, як змусити всіх навколо звертати на неї увагу, і тепер це дратувало мене більше, ніж будь-коли.

Я кинув короткий погляд на Анну. Вона виглядала задумливою, навіть трохи розгубленою. Мабуть, Ліза вже встигла розказати їй усі можливі плітки. У Анни був свій стиль — прямолінійний і трохи провокаційний. Але цього разу її погляд був іншим.

«Цікаво, що вона думає?» — мимоволі подумав я.

Анна здивувала мене своєю презентацією раніше цього дня. Її впевненість, готовність до дискусії, навіть ті деталі, яких я не очікував, показали, що вона починає розуміти цю гру. І тепер я маю поставити її разом із Вірою, сподіваючись, що вони не розірвуть одна одну на частини.

---

17:00. Коридор.

Анна зупинилася переді мною з виразом, що нагадував суміш протесту та недовіри.

«Я і Віра? Ви впевнені, що це хороша ідея?»

Її питання звучало обережно, але я відчував, що насправді вона хоче сказати щось зовсім інше.

«Вона досвідчена, Карпатська», — відповів я, намагаючись звучати спокійно. — «Ви добре знаєте концепцію, а вона — потреби клієнта. Разом ви створите сильний продукт».

Я бачив, як у її очах промайнув сумнів. Їй хотілося заперечити, але вона стрималася. Це було правильно. Віра могла бути майстером маніпуляцій, але Анна була розумною, і я знав, що вона не дозволить себе зламати.

«Зробіть це професійно», — додав я перед тим, як піти.

---

19:00. Вечір у самоті.

Удома було тихо. Я сів у своєму кабінеті, відкрив пляшку віскі й налив собі трохи. Віра. Її голос, її присутність знову повернули спогади, які я закопав глибоко всередині.

Ми були ідеальною парою на початку. Двоє амбітних людей, які прагнули змінити світ. Але в певний момент я перестав бути тим, кого вона хотіла бачити поруч. Моїм життям стала робота, а її — очікування. Її фінальні слова, перш ніж піти, досі звучали в моїй голові:

«Максиме, ти не програєш у цій грі, але ти програєш себе».

Чи змінився я відтоді? Мабуть, ні. Але зараз усе було інакше. Тепер у мене був інший виклик — Анна. Її наполегливість і рішучість ставали чимось більшим, ніж просто робочим змаганням.

Я подумав про її реакцію на сьогоднішню новину. Її обережність і стриманість показали, що вона знає, як тримати свої емоції під контролем. Але я бачив, як її очі видали тривогу. І це викликало у мені цікавість.

Чи буде вона настільки ж стійкою перед Вірою? І чи зможе витримати їхнє співробітництво?

Допивши віскі, я відклав склянку. Завтра покаже, хто із них виявиться сильнішим. Але я знав одне: цей проект стане полем битви не лише за ідеї, але й за те, хто вийде з нього переможцем.

І я маю намір стежити за кожним ходом цієї партії.

Друзі прошу підтримати зірочкою, буду щиро вдячна кожному читачеві за підтримку) Вам не важко натиснути лише разочок, а мені приємно🤗.