Розділ 8: "На рівних" (Від імені Анни)

8:00 ранку. День презентації.

Цей день мав стати визначальним. День, коли я доведу, що варта більше, ніж просто виконувати чужі вказівки. Але в душі панував хаос: нервове тремтіння змішувалося з запеклим бажанням перемогти.

Сидячи перед дзеркалом, я вдивлялася у своє відображення. Чіткі стрілки, стримана помада, ідеально підібраний костюм кольору бордо. Все це створювало образ сильної жінки, готової до бою. Але хто б поглянув всередину, побачив би невпевненість, приховану за маскою рішучості.

«Що, якщо він знайде слабке місце? А клієнти? Чи зрозуміють вони, що я намагаюся донести?» — ці думки прокручувалися в голові, поки я повторювала про себе: «Ти готова. Цей день — твій».

---

Напередодні. Підготовка.

Два дні. Дві безсонні ночі, під час яких я вдивлялася в екран ноутбука, продумуючи кожну деталь. Максим Артемович славився своєю здатністю виявляти найменші недоліки, тому я не могла дозволити собі жодної помилки.

Мій кіт став єдиним слухачем, поки я репетирувала свою презентацію. Він ліниво дивився на мене, наче перевіряючи, чи впевнена я у своїх словах.

О третій ночі, закриваючи ноутбук, я відчула виснаження, але водночас — непохитну рішучість. На останній слайд я додала жарт, адресований, по суті, йому. Це було ризиковано, але я знала, що без цієї нотки презентація втратить шарм.

---

10:00 ранку. Презентація.

Коли я увійшла до переговорної, Максим вже був там. Його погляд — стриманий, уважний, трохи оцінюючий. Це ще більше напружило мене.

Перші три хвилини були найважчими. Мій голос звучав рівно, але всередині я ледь стримувала хвилювання. Та потроху я увійшла в ритм. Клієнти слухали. Я навіть помітила, як один із них записує щось у блокноті.

Інтерактивний кейс виявився вдалим. Клієнти почали задавати питання, включилися в обговорення. Вперше за весь виступ я відчула, що зала на моєму боці.

---

Після презентації.

Коли клієнти пішли, залишилися ми вдвох із Максимом. Він був стриманим, але я помітила: дещо в його поведінці змінилося. Його коментарі були холодними, але без звичної гостроти.

«Це краще, ніж я очікував», — сказав він. — «Але ви ще не виграли».

Ці слова звучали, як виклик. І я прийняла його.

---

Вечір

Коли робочий день завершився, я повернулася додому, зняла підбори й нарешті змогла видихнути. Кіт, ніби відчуваючи моє напруження, ліг поруч.

Я не мала часу на велику компанію друзів, але цього вечора зателефонувала своїй найкращій подрузі Олені. Ми сміялися, згадуючи студентські часи, і вона з розумінням слухала мої розповіді про Максима.

— Ти його не просто бісиш, ти змушуєш його помічати тебе, — сказала Олена.

Її слова залишили в мені гірко-солодкий післясмак. Я не знала, чи хочу, щоб Максим помічав мене більше, ніж професіонала.

Потім я приготувала собі чашку м’ятного чаю, увімкнула спокійну музику і лягла на диван із книгою. Але читати не вийшло.

Моє життя здавалося сповненим викликів, але, глянувши у вікно на вогні нічного міста, я зрозуміла: сьогодні я зробила крок до того, щоб не просто бути поміченою. Я змусила себе поважати.

І це було тільки початком.

Ставте зірочки, якщо Вам подобається та підписуйтесь на автора.