Розділ 4: «Правила гри» (Від імені Максима)

6:30 ранку. Мій будильник.
Як завжди, почався новий день, і я знав: цей день буде таким самим, як і всі попередні. Хоча ні. Тепер у моєму житті з’явилася Анна Карпатська. І кожен її ранок був схожий на несподівану подію, яку ти не планував, але чомусь чекаєш.
Я знову приготував свою каву, тепер вже з додатковою пильністю. Ще одна її «витівка» з моєю термокружкою — і я подам до суду за моральну шкоду. Гаразд, перебільшую. Але я не можу дозволити їй думати, що ця гра їй під силу.
---
8:00 ранку. Офіс.
Щойно я зайшов у кабінет, то помітив її. Карпатська стояла біля вікна в нашій кухні, обговорюючи щось із Лізою. Її голос був дзвінким, рухи – впевненими. Вона випромінювала якусь іронічну легкість, яка контрастувала з усім, що я бачив у цій компанії.
Я пройшов повз, ніби не помітив її. Але коли почув за спиною тихий смішок, зрозумів, що вона мене помітила. І що? Нехай сміється. У цьому офісі сміються тільки раз, а потім починають працювати за правилами.
---
9:00 ранку. Кабінет.
Зазвичай я починаю свій ранок із планування. Сьогодні все йшло за планом до того моменту, як Анна зайшла до кабінету без стуку. Без дозволу. Без жодного натяку на повагу до авторитету.
«Доброго ранку!» — сказала вона занадто весело, тримаючи в руках свою нову термокружку.
На ній було написано: «Краще кава, ніж компроміс».
Я підняв голову й подивився на неї.
«Карпатська, у вас проблема з дверима? Вони, здається, не працюють?»
«Ой, я подумала, що в нас тут політика відкритих дверей».
Я повільно видихнув.
«Двері в моєму кабінеті завжди відкриті. Але лише для тих, хто виконує завдання вчасно».
«От і чудово. Бо я хотіла поговорити про завдання».
Вона сіла в крісло навпроти мого столу й поставила свою термокружку прямо переді мною. Зухвалість. Чистої води.
---
9:10 ранку. Дискусія.
«Отже, про вашу презентацію. Ви впевнені, що клієнт хоче саме таку структуру? Мені здається, що це… трохи сухо».
Я підняв брову.
«Сухо?»
«Так. Сухо. Як ваші відповіді в чаті».
Її сарказм був гострим, як бритва. Але я не звик поступатися.
«Карпатська, сухість — це точність. А точність — це гроші. І гроші — це те, чому ви тут, чи не так?»
«Так. Але чи замислювалися ви, що іноді трохи кольору й гумору можуть принести більше грошей?»
Я схрестив руки на грудях.
«У гумору немає ROI».
«У моєї кави теж. Але, погодьтеся, вона робить ваш ранок кращим».
Мене ніщо так не дратувало, як її впевненість. Але в той же час… це було освіжаюче. Вона не боялася мене, і це було незвично.
---
10:30 ранку. Колективна нарада.
Карпатська виступала перед відділом, представляючи свої ідеї для презентації. Я спостерігав за нею, намагаючись знайти слабке місце. Її ідеї були хорошими, але вона настільки легко маневрувала між цифрами й жартами, що я відчув… заздрість?
Коли вона закінчила, я підняв руку.
«Анно, у вас цікава презентація. Але скажіть, чому ви так впевнені, що клієнту це сподобається?»
«Бо клієнти — це люди. А люди люблять щось живе. Навіть якщо це маркетинг».
Колеги зааплодували. Я зберігав спокій, але зрозумів: у неї є щось, що змушує людей слухати.
---
11:00 ранку. Мій кабінет.
Я сидів за своїм столом, переглядаючи її пропозиції. Вони були хороші. Навіть дуже хороші. Але я не міг просто взяти й визнати це. Вона мусила зрозуміти, що світ — це не тільки гумор і кава.
На моєму столі стояла її термокружка. Вона залишила її після розмови, ніби спеціально, щоб мене дратувати. Я підняв її, подивився на напис і всміхнувся.
«Краще кава, ніж компроміс».
Можливо, Карпатська має рацію. Але компроміси — це не те, чим я живу. Що ж, побачимо, як далеко вона зайде в цій грі.