Розділ 3: «Битва за каву» (Від імені Анни)

7:50 ранку. Корпоративна кухня.
Кажуть, що кава — це еліксир життя. Але в офісі "Гордійчук Груп" кава — це валюта. І як новенька я ще не розуміла, наскільки серйозно тут до неї ставляться.
Корпоративна кухня була простора, стерильно біла, наче операційна. У центрі стояла кавоварка, яка виглядала дорожчою за мій річний бюджет на відпустку. Я відчула себе у святині, де готують напій богів.
Я наповнила свою чашку й зробила ковток. Чесно? Смак кави був настільки ідеальний, що я заплющила очі від задоволення. Це було щось. Міцна, гірка, але з відтінком солодощі. Ідеально.
Після п’яти хвилин цього ритуалу я вирішила повернутися до свого робочого місця. Але щойно зробила крок до дверей, як відчула присутність. На порозі стояв Максим Артемович. Його погляд був настільки гострим, що я майже почула, як у повітрі щось тріснуло.
«Цікаво. Ви випили мою каву».
Я застигла з чашкою в руці. Кава? Його? Ой.
«Вашу каву?» — перепитала я, намагаючись виграти час.
«Так, мою. Ви взяли її з термокружки на полиці. А це моя термокружка».
Його голос був тихий, але настільки суворий, що я майже відчула, як земля під ногами похитнулася.
«Ой, ну, вона така смачна, що важко було втриматися», — я вирішила, що найкращий захист — це напад.
Максим зітхнув.
«Карпатська, ви завжди крадете каву?»
«Тільки якщо вона така гарна, як ця».
Він подивився на мене, ніби оцінював, чи я просто нахабна, чи це моя звичка.
«Ви знаєте, що ця кава — особлива?» — спитав він, перехрестивши руки на грудях.
«Вона й на смак особлива. Звідки ви її берете?»
Я очікувала почути назву якоїсь ексклюзивної плантації в Колумбії, але він лише коротко відповів:
«Це не ваша справа».
«О, то ви захищаєте свої кавові секрети? Не хвилюйтеся, я мовчатиму».
Мені здалося, що в його очах блиснуло щось схоже на сміх, але він одразу подав сигнал, що гра закінчилася.
---
8:10 ранку. Мій стіл.
Я повернулася до свого столу, але відчувала на собі його погляд. Як начальник, він був суворим, але тепер я почала помічати, що за цим фасадом є щось людське. Наприклад, його дивна прив’язаність до кави.
На робочий чат прийшло повідомлення:
Максим Артемович:
«Наступного разу приносьте свою каву».
Я усміхнулася і написала у відповідь:
«А якщо моя кава буде смачнішою, ніж ваша?»
Його відповідь прийшла за хвилину:
«Ваша кава ніколи не буде смачнішою».
Цей чоловік серйозно ставився до кави.
---
10:00 ранку. Нарада.
Максим, як завжди, був бездоганним у своїй строгості. Але я не могла не помітити, що на його столі стояла нова термокружка — червона, з написом: «Не чіпай. Особиста кава боса».
«Карпатська, що ви думаєте про нову стратегію?» — раптом запитав він, і я зрозуміла, що втратила концентрацію.
«Я думаю, що стратегія хороша, але трохи суха. Трохи креативу не завадило б».
Він підняв брову.
«Креативу? Ви знову про гумор?»
«Гумор — це зброя. А кава — це паливо. Ми не можемо відмовлятися від обох».
Колеги ледь стримували сміх. Але Максим залишався незворушним.
«Карпатська, якщо ви витрачаєте так багато часу на каву і жарти, як ви взагалі працюєте?»
«Ви ще не бачили мене в дії».
Я знала, що він перевірить мене. І що ж, я була готова довести, що можу бути кращою не тільки в маркетингу, а й у кавовій війні.
--
11:00 ранку. Сюрприз.
Коли я повернулася до свого робочого місця, на моєму столі стояла термокружка. Я взяла її в руки й прочитала напис:
«Твоя кава. Випий, якщо насмілишся».
Я посміхнулася. Гра почалася.