Ревнощі

         Ролеза стояла біля дверей та чула розмову хлопців. Лише коли хлопці побачили, що немає Марі у залі та кинулися на її пошуки, дівчина скористалася моментом та потягла Алекса за собою.

         - Значить, я помилка в твоєму житті?

         - Кохана...

         - Не називай мене так!

         - Що з тобою?

         - Я думала, що справді можу бути щасливою! - Говорила молодиця крокуючи по стежині в лісі.

         - А в чому ти не щаслива?

         - Це по-твоєму щастя, коли хлопець втрачає розум за колишньою?

         - Ролезо! Це лише через книги я сказав! - Почав виправдовуватися Алекс.

         - Не обманиш уже мене!

         - Ти про що?

         - Вона тебе давно не кохає! в її очах лише Фелікс! Ти ж не бачив, як вона дивиться на його фото!

         - Люба... Ти зараз серйозно?

         - Ніколи не думала, що ти так будеш турбуватися про свою колишню!

         - Я не хвилююся за неї! - Вигукнув хлопець.

         - Тоді поясни чому ти досі не зробив мені пропозиції?

         - Зараз не час!

         - Алексе! Мої подруги постійно питають мене, а я не молодію!

         - Що ти хочеш від мене?

         - Якби я знала, що буду тобі лише тимчасовою заміною то те не покинула б Влада...

         - Раніше треба думати було!

         - А те що твоя старша сестра його потім забрала, не тривожить?

         - Що ти сказала? - Злісно запитав Алекс зупинившись.

         - Ліна... Твоя старша сестра!

         - Звідки у тебе ця інформація?

         - Я одного разу підслухала розмову між Лізою і Ліною...

         - Я не вірю, що це правда...

         - Навіть Марі уже знає!

         - Що? Звідки?

         - Вона приходила до неї додому і розказала!

         - І все?

         - Вона ніяких книг не бачила там!

         - Ролезо... Я знаю, що вона хранителька!

         - Ти справді збожеволів!

         - Ні! Ти мені перестала вірити!         

         - Про яку віру ти говориш? Коли востаннє ночував вдома?

         - До чого ти хилиш?

         - Алексе! Ти зраджував Марі, а зараз мені!

         - Не говори дурниць!

         - Думав, що я не знаю про дитину?

         - Що?

         - Марі теж знає!

         - Ти розказала?

         - Ні... вона виявилася розумнішою за мене!

         - Ролезо!      

         - Алексе! Давай розійдемося?

         - Що тебе не влаштовує? - Скрикнув хлопець і схопив дівчину за зап'ястя.

         - Що ти робиш? Мені боляче!

         - Хочу прояснити деякі моменти!

         - Відпусти мою руку!

         - Ні, поки ти не послухаєш мене!

         -  Гаразд... я вислухаю...

         - Розумниця!

         - Пусти руку!  Прошу!

         - Звяжи собі руки до того дерева!

         - Алексе! Ти в своєму розумі? Надворі ж зима!

         - І що?

         - Благаю, схаменися!

         - Ти хочеш почути правду?

         - Так...

         - Але ти залишишся разом із нею тут назавжди!

         - Ні!

         - Так, Ролезо! Ти влучно підмітила, що в моєму житті була запасним варіантом, але якби Марі тоді не відмовила мені...

         - Тобто, я для  тебе лише тимчасова річ?

         - Так. Тут не потрібно так дивуватися!

         - А якщо вона дізнається, що ти хотів її використати?

         - Марі ніколи не дізнається і не повірить тобі!

         - Не будь настільки впевненим у собі! - Вигукнула Ролеза.

         - Я завжди був таким, але ти жила в ілюзії!

         - Ти правий... Я дійсно жила в брехні.

         - Тільки дивно, що твої найманці не здали її.

         - Ти про Хьонджіна і Чанбіна?

         - І Фелікса!

         - А що з ними не так?

         - Чому вони стільки часу не давали про себе знати?

         - Ти й справді сліпий!

         - Що ти маєш на увазі? - Злісно запитав Алекс.

         - Сьогодні хлопці тут говорили англійською і Чанбін сказав, що серце сліпе...

         - До чого ти ведеш?

         - Насправді не Хьонджін і Фелікс сліпі, а ти!

         - Ти взагалі страх втратила?

         - Вони були біля неї стільки часу, не ти! Хлопці заради неї прийшли до тебе!

         - Ролезо! Годі нести дурниці!

         - Страшно відкрити очі й побачити правду?  

         - Не смій так зі мною говорити!

         - Це ти й Марі казав, а зараз намагаєшся її повернути.

         - Вона тоді мене спровокувала!

         - Алексе, тебе послухати, то всі винні окрім тебе!

         - Не смій нагадувати про неї більше! - Наказав хлопець.

         - Ну звісно... Твій план провалився... І ти потрапив ще й у її пастку.

         - Ти знаєш про це?

         - Звісно... Потрапити у пустий тунель без виходу і знайти папірець, що книга перехована, а на виході тебе чекає дух.

         - То був монстр!

         - Ну звісно...

         - Годі розмов! Я повинен забрати у неї ті книги, поки вона не використала всю силу!

         - А я?

         - Якщо тебе хтось знайде і врятує, то будеш жива. А так...

         Хлопець розвернувся та попрямував через ліс до будинку, в якому жила Марі. Тепер він знав, що десь є таємна кімната у її квартирі. Книги не давали йому спокійно продовжити жити.

         Коли Алекс зник за пагорбом із-за кущів вибігли троє друзів, які чули розмову між цією парою.

         - Ми  тебе звільнимо лише за однієї умови! - Промовив Фелікс.

         - Що за умова? - Здивувалася дівчина від несподіванки.