Гора чи схил

          Марі прокинулася та почала збиратися на роботу. Але як тільки вийшла на кухню, то подруга уже сиділа та пила чай.

          - Сьогодні о котрій зустрінемося?

          - Доброго ранку! Давай о третій годині?

          - Гаразд, але я можу трішки запізнитися! - Повідомила Карія.

          - Все добре. Я можу почекати! 

          - Якщо змерзнеш то приходь до мене на роботу!

          - Не хвилюйся, поки що на дворі останні дні жовтня. - Сказала дівчина і підійшла до полиці із посудом.

          - Але надворі холодно! - Сказав Фелікс, підійшовши до раковини і поглянув на гостю.

          - Так. Тобі варто тепліше одягатися! - Підтвердив Хьонджін, вмикаючи плиту.

          - Хлопці! Ви коли зайшли? - Здивувалася Марі.

          - Вони, як бджоли на мед! - Промовив Чанбін, накриваючи плечі Карії.

          - Якщо тобі раптом стане холодно то я приготую чаю. - Змусив хранительку покритися рум'янцем білобрисий юнак. 

          - А я можу перекусити зробити! - Продовжив друг.

          Це гостю змусило почервоніти повністю, але вона ледве промовила, п'ючи гарячий чай:

          - Немає необхідності, хлопці!

          - Каріє, може ти змерзнеш то я тобі передам плед! - Затурбувався третій хлопець.

          - Що з вами сьогодні? - Здивовано запитала Марі.

          - Ти мені подобаєшся! - Разом відповіли Хьонджін та Фелікс.

          - А мені подобається вона... - Сказав Чанбін і поклав руки на плечі подруги.

          - Божевілля! Я на роботу! - Гукнула дівчина схопивши свої речі та вибігла під здивовані погляди кавалерів.

          Вона прийшла до кафе. День проходив спокійно, але думки часто зупинялися на словах прислуг. Час промайнув швидко і зміна завершувалася. Раптом у зал зайшла Карія.

          - О, Марі! Ти уже звільнилася?

          - Так...

          - Тоді відправляємося?

          - Так.

          - Я тебе хотіла запитати чи варто нам говорити далі англійською? - Поцікавилася подруга, коли вони йшли до центру міста.

          - Ні, поки що...

          - Що ти сьогодні така стурбована?

          - Ти була права!

          - Що до чого?

          - За Фелікса і Хьонджіна...

          - Ти про це? До речі, вони так засмутилися...

          - І що мені з цього?

          - Я розумію, що вони наші вороги, але може спробуємо у них дізнатися про тих сталкерів?

          - Це чудова думка, але мені трішки страшно.

          - Не хвилюйся!

          - Каріє... Я намагаюся контролювати свої емоції!

          - Дозволь їм!

          - Ні... Тому що то сльози...

          - Чому?

          - Ніхто з колишніх не турбувався про мене... А тут... Хоч і роблять вони це заради книг та довіри.

          - Подруго! Ти надто зациклена на поганому!

          - Якби ж ти побачила, який буревій я тримаю у собі...

          - Марі...

          - Ми уже на місці! Ох, Каріє... Як мені хочеться справді мати такого хлопця.

          - Це гора?

          - Так... Давай спустимося донизу.

          - Поглянь! Воно, як на тому малюнку!

          - Тихіше! Я дістаю ключ!

          - Спочатку давай оглянемо територію!

          - Ксарагосе!

          - Я зараз зроблю! - Сказав дух враз появившись поблизу дівчини.

          - А ти робила те заклинання? - Поцікавилася подруга.

          - Ось... - Показала Марі на каблучку на пальці.

          - Не страшно бути з ним?

          - Страшно, що хтось дізнається.

          - А коли ти встигла?

          - На третій день після того, як знайшли.

          - Все чисто! - Промовив Ксарагос.

          - Дякую! Пора знайти останню книгу!

          - Тільки давай будемо обережними! - Стурборовано сказала Карія.