Пошук гори

          Пройшло два дні. Подруги зустрілися у парку.

          - Нікого не зустрічала? - Поцікавилася Карія.

          - Ні... А ти?

          - Теж ні.

          - Тоді пішли шукати ту гору!

          - А як ми зрозуміємо, що це та сама?

          - Мабуть, у ній має бути печера...

          - А як знайти?

          - Можливо, що біля підніжжя! - Пояснила Марі.

          - Тоді куди направляємося?

          - Подивимося спочатку біля Замкової гори!

          - А якщо не там? 

          - Будемо шукати далі!

          - Тоді пішли поки немає тих сталкерів!

          - Яке круте слово! - Усміхнулася дівчина.

          - Ні, ну а що? У тих теж проблеми з головою!

          - Я не сперечаюся!

          Дівчата попрямували в центрміста та обережно вийшли на вищу точку.

          - А як ми спустисося?

          - Там є спуск...

          - Тоді не прийдеться займатися альпінізмом! - Відповіла Карія.

          - Принаймі був років два тому.

          - Та не лякай!

          - Я просто сказала...

          - Марі! Ти хочеш мені помститися?

          - За що я маю так жорстоко робити?

          - Не знаю...

          - Я краще Чанбінові скажу, що ти небайдужа до нього!

          - Ой, ні! Тільки не це!

          - До речі! Читаєш їх думки?

          - Звісно!

          - І що цікавого? - Запитала Марі.

          - Фелікс думає про тебе... Чанбін - про мене...

          - А Хьонджін?

          - Про Фелікса...

          - Що?

          - Сама була шокована...

          - І що там було? - Поцікавилася дівчина, спускаючись по схилу з гори.

          Картав себе, що не зміг привабити того...

          - Уявляю цю картину! - Засміялася Марі.

          - Уже третій день, бідолаха, страждає...

          - Ох... Жалко його...

          - Ой! Та ну тебе!

          - Та що, Каріє?

          - Знайшла кого жаліти!

          - Якби я була на його місці, то теж страждала б!

          - Марі! Фелікс й так про тебе у сні говорить!

          - Та не фантазуй!

          - Я зараз повністю серйозно!

          - З чого так думаєш?

          - Одного разу почула...

          - Обережно, Каріє! - Сказала Марі, зупинивши подругу.

          - Що сталося?

          - Хтось ходить поблизу підніжжя!

          - А видно хто?

          - Ні...

          - То як нам пробратися?

          - Стій поки що тут, а я - погляну!

          - Тільки тихо!

          - Все буде добре, Каріє! 

          - Надіюся, що це не Алекс!

          Марі обережно  виглянула з-за кущів. Ззаду підійшла подруга і теж подивилася. Якийсь хлопець накроковував круги біля гори. 

          - За статурою схожий на того психа! - Прошупотіла дівчина.

          - Думаєш, що він стужив?

          - Не знаю...

          - Може чекає кого?

          - Якби було видно обличчя...

          - Може ми просто надто хвилюємося? - Запитала Марі.

          - Мабуть, ти права...

          - Давай почекаємо?

          - Я не проти...

          - Головне, щоб то дійсно не був він...

          - Наліюся, що піде...

          Пройшло хвилин з десять. До того юнака підійшла дівчина, в якій подруги впізнали Ролезу.

          - Схоже, що справді стежили...

          - Тихше, Каріє! Дивися!

          - Цікаво, що за аркуш в її руках...

          - Поглянь, що вони роблять!

          - Ці сталкери теж шукають гору!

          - Ховаємося! - Прошепотіла Марі, потягнувши подругу назад.

          - Що сталося?

          - Здається, що вони помітили нас...

          - Не думаю...

          - Не варто недооцінювати противника!

          - Звідки ти таких мудрих слів набралася?

          - Випадково десь почула...

          - То що нам робити?

          - Поки що сидимо тут! Може вони підуть...

          - Ну гаразд...