Кавалер Карії

          - Так... Дякую за інформацію! Було приємно з вами познайомитися! - Сказала Марі, коли наставниці зібралися покидати кімнату.

          В ту хвилину повернулася Карія, але її обличчя було червоне.

          - Подруго! Що з тобою? - Запитала хранителька.

          - Це якийсь жах! - Зніяковіло відповіла дівчина.

          - Та розказуй! - Наполягала подруга.

          - Добре, що ти сидиш! Заходжу я, але ж забула, що у мене здібність читати думки! - Сіла вона на стілець починаючи свою розповідь.

          - І?

          - Ну що "і"? Думки Фелікса: "Ну чому це не Марі? Де ж вона? Чому не прийшла? Хоча б одну хвилину її побачити. Я так скучив за її очима, за її голосом!" Ладно це ще таке... - Продовжила Карія, взявши ковток води.

          - А що змусило так тебе почервоніти? - Допитувалася Марі.

          - Подивилася я на Чанбіна і випадково прочитала його думки... Краще б не читала!

          - Та розказуй скоріше!

          - Я закриваю двері за собою і чую: "Ох, я б не проти собі мати дружину таку, як Карія. Просто ангел. Якби ми були разом то міг бути послушним, а якщо б вона хотіла - то хуліганом. Все зробив би, щоб вона відчувала себе щасливо... Але схоже, що я її ні трішки не хвилюю." 

          - Нащо ж ти так з хлопем? - Сміється подруга.

          - Це ще квіточки... Ну далі він почав думати і фантазувати! - Скрикнула Карія.

          - О, то це цілий фільм був?

          - Звісно...

          - Треба було брати попкорн!

          - Реально.

          - Ну а що пропустати такий сюжет?

          - Марі, ти хоча б зараз можеш бути серйозною? - Запитала дівчина.

          - Я просто думаю, як би я реагувала, якби побачила!

          - Це взагалі не смішно!

          - Гаразд... Все я не буду сміятися.

          - Ну коли я це прочитала у нього в думках, то мені стало погано.

          - Та думаю.

          Марі! Ну годі сміятися! - Сказала Карія, починаючи сама сміятися.

          - Та я уже серйозна...

          - Я тобі прям таки повірила!

          - Слухай... А уяви, що ви дійсно будете разом?

          - Та дослухай далі!

          - Гаразд.

          - Я хотіла взяти води і йшла до тебе. Тут він перед мною проноситься і зачіплює склянку, вода вся розливається на мою футболку. 

          - Уявляю уже цю картину! - Сміється Марі.

          - Він знімає свою худі та надягає на мене і каже: "Вона тобі пасує!". В ту хвилину я читаю думки: "Їй і без футболки було б краще! Та ну його... Піду подалі я! Мені не світить вона!"

        Марі від сміху тримається за живіт.  

          - Оце то він сміливий!

          - Та годі тобі!

          - Гаразд... І як будеш після цього казати, що Чанбін байдужий до тебе?

          - Взагалі то ти теж кажеш, що Фелікс просто шукає спосіб!

          - Ти не рівняй!

          Карія усміхнулася у відповідь.

          - Слухай, може подумаємо про книги? Їх тоже треба шукати! - Сказала Марі.

          - Ти ще щось дізналася від наставниць?

          - Тільки те що ти чула...

          - Ну це теж хоч щось...

          - Так, але мало.

          - Але хоча б трішки інформації маємо.

          - Каріє, ти так думаєш, що це допоможе нам?

          - Маємо спробувати!