Де книга?

          - Продовжуємо шукати! Я бачила її! - Сказала Марі. 

          - Гаразд... - З сумом у голосі відповіла подруга.

          Раптом двері рипнули і на порозі появився Фелікс із книгами, які лежали у спальні.

          - Марі... Ти просила книги принести! - Промовив хлопець, але голос його вібрував у просторі своїм низьким тембром.

          - Дякую... - Розгублено відповіла хранителька.

          Дівчина підійшла до юнака і взяла обережно книги, з метою не торкнутися його руки. Але одна збірка, що лежала зверху, почала падати і Марі хотіла схопити її, проте випадково схопила за пальці. Вона враз покрилася рум'янцем, очі бігали по обличчю Фелікса, шукаючи хоча б якусь реакцію, але натомість відчула, як його друга долоня лягла на витончені лінії її руки.

          - Вибач... - Ледве чутно промовила володарка.

          - Все гаразд. Ви щось шукали... Може допомогти? - Запитав хлопець.

          - В тебе є що робити! - Втрутилася Карія.

          - Так... Але якщо потрібно... - Почав засмучено він.

          - Йди працюй! - Вигнала дівчина його.

          Подруга подивилася на Марі та підійшла до неї, коли двері за юнаком закрилися.

          - Це що було?

          - Ти про що?

          - Що за погляд?

          - А що не так з ним?

          - Ти виглядала надто ніяково...

          - Тобі здалося! - Намагалася виправдатися Марі.

          - Та невже? І ти не вкрилася рум'янцем?

          - Та ну тебе! Давай продовжимо шукати!

          - Та яке шукати! Подруго! Ти сильно змінюєшся коли бачиш його.

          - Не говори дурниць.

          - Та які дурниці! Ви, як два берега однієї річки!

          - Про що ти?  - Запитала хранителька.

          - Обоє закохані, але роблять вигляд, що не можуть бути разом.

          - Тобі здається, що ми закохані.

          - Так-так... У вас один мозок на двох, схоже...

          - Шукай книгу і побачиш, що ти не права! 

          - Давай! Мені цікаво аж чи виходиш ти в нього з голови покурити? - Засміялася Карія.

          - Ой! Тобі аби пожартувати.

          - Та ні! Це уже неозброєним оком видно.

          - Тоді чому я не бачу?

          - Бо ти сліпа зором, але не серцем! 

          - Не говори маячні! 

          - Де ж ця книга?

          - Я її бачила на цій полиці! - Показала Марі на декілька книг.

          - Давай ще раз передивимося?

          - Та ми вже всі книги передивилися!

          - Може Фелікса позвати на допомогу? - З насмішкою сказала подруга.

          - Та годі уже! 

          - Гаразд! Ох, закохані!

          - Каріє! Зараз буду казати, що твій прислуга один небайдужий до тебе.

          - Цекаво хто з них.

          - Здогадайся! 

          - Марі! Не лякай мене! 

          - Поглянь на Чанбіна! Він нічого такий! 

          - Так... Але всеодно не в моєму смаку! - Промовила Карія.

          - Прям повірила! - Засміялася Марі.

          - Може де впала книга коли хлопці прибирали?

          - Точно!

          - Але де нам шукати?

          - Допоможи мені! 

          Дівчата підійшли до великого комоду і з усієї сили штовхнули. На підлогу щось впало. На вигляд було невеличке, зелене. Марі простягнула руку і дістала книгу.

          - Ось і вона! 

          - А як вона опинилася тут аж? Запитала Карія.

          - Ймовірно коли переносили шафу, вона випала і потрапила за цей комод.

          - В тебе завжди все так просто! 

          - То ж не вони сховали! Тим паче все контролювали наші охоронці.

          - Ну ладно.

          - Давай зараз спробуємо знайти потрібне заклинання! - Запропонувала Марі відкриваючи книгу.