Будинок для зібрань

          - Елісеє! Може нехай Ксарагос нас перемістить у той будинок? Хочу поглянути... - Запитала Марі.

          - Звісно! Ксарагосе! Покажи дівчатам той будинок! - Наказала пані.

          - Буде зроблено! - Промовив дух та зник разом із дівчатами у повітрі. 

          Коли вони появилися у тому приміщені то враз оглянули. Він був старий, але мав затишну енергію. Книги старі стояли на полицях, по яких припав уже в сотий раз пил, а в кутку павуки зробили сітку.

        - Оце так... - Сказала Карія.  

          - Гаразд... Завтра візьмемося за роботу! - Відповіла подруга.

          - Давай ще подивимося?

          - Ні! Нам потрібно відпочити!

          - Ну добре.

          - Ксарагосе! Поверни нас у квартиру! - Наказала Марі.

          В ту хвилину вони стояли уже на кухні дівчини.

          - Я піду спати... Ти знаєш, що де лежить! Не соромся! - Відповіла вона подрузі та направилася до своєї кімнати.

          Карія стояла у повному недорозумінні. Думки її наповнювали, але вона проганяла їх з метою, що в Марі це через велику відповідальність. Тому тихо відправилася до спальні, у якій завжди ночувала.

          Тим часом власниця квартири лягла у ліжко і взяла у руки телефон, відкрила сторінку новин. Одна з них привернула увагу. У ній йшлося, що 3 підозрілих особи, що були схоплені у чужих квартирах через пошук книг - вільні. Але усіх жителів просили бути обережними та в разі їх проникнення в чужу оселю - повідомляти в правохороні органи.

          - Ксарагосе! - Тихо прошепотіла Марі. 

          - Так, володарко!

          - Перемісти мене у той будинок! - Як тільки вона це сказала то була уже там.

          - Ще щось? - Запитав дух.

          - Можеш бути вільний!

          В ту ж хвилину він зник. Марі пройшлася по кімнаті до дверей, що вели до спальні. Вона обережно прочинила і зайшла всередину. Тут теж були книги. Дівчина однією рукою провела по повітрі намалювавши велике коло на землі та стала в центрі нього. Враз її тіло піднялося в простір та зависло над землею. Волосся розвівалося, а очі були закриті. Раптом вона промовила.

          - Силу я маю, її оберігаю... Думки так в'ються, а я не здаюся! Зупинка часу в кімнаті створися, нехай з непосидами в голові розберуся! 

          Як тільки голос стих все навколо завмерло. І тепер вона вільно віддалася своїм думкам, запечатавши емоції.

          " Яка ти наївна! Думала, що мати силу це так просто? Не боїшся зруйнувати світ? В твоїх руках він просто гілочка, яку легко знищити. Думаєш, що можеш мати нормального хїлопця та життя? Забудь! Зберися! Ти взялася за те, в що не вірила! Ти завжди хотіла бути сильною! Ну? Подобається? Так? То навіщо жалієш себе? Ніхто тебе не змушував! Ти сама винна у своїх помилках! Думаєш, що ти потрібна Феліксу? Мрій далі! Буде те саме, що й Алексом та Дерком. Тобі того мало? Схаменися! Ти знищиш усе, якщо він буде таким, як попередні. Ти так хочеш ризикувати? Ти в цьому світі була не потрібна нікому з них, а коли в тебе в руках такі скарби хочеш їх віддати в руки злу? То яка з тебе вийде хранителька? Хто ти після цього? Ти найслабша хранителька, яка не здатна захистити себе від емоційної атаки! Ти ворог сама собі! Забудь про почуття, кохання! ДЛЯ ТЕБЕ ЕМОЦІЇ МЕРТВІ, МАРІ! ТИ НЕ ПОВИННА КОГОСЬ КОХАТИ! ДБАЙ ПРО КНИГИ !"

          Елісея та інші хранительки стояли за дверима кімнати і сумно махали головою з жалем у думках. Адже вони розуміли, що це єдина серед них, яка зуміла так запечатати емоції, щоб ті не знищили світ. Там було достатньо одного подиху Марі, щоб вбити всіх, а сльозини - затопити світ. Їм було прикро, але одночасно й приємно бачити настільки сильну дівчину, яка раніше здавалася зовсім безпорадною та емоційною.