- Феліксе! Тікай! - Закричав Джей.
- Мені байдуже, що буде!
За спиною хлопця почувся голос і запах був той самий.
- Так-так. Оце так цікаво...
- Ти хто?
- Як зневажливо...
Раптом Фелікс розгледів розмовника. Його очі не спускалися з обличчя дівчини.
- Ти щось хочеш сказати? - Раптом Марі повернула його в реальність.
- Ти не боїшся його? - Запитав Джей, тицяючи пальцем у Ксарагоса.
- Повелителько! Що робити із цими двома?
- Хм... Цього випровади, - показавши на Джея, - а цей - зостається!
- Зараз, я бистро!
Ксарагос враз піднявся подивився на хлопця і розтанув у повітрі разом із хлопцем.
Фелікс й не помітив, що друга уже немає в кімнаті, а дівчина сиділа у кріслі. Лише було видно її каштанове волосся хвилясте, чорний одяг та декілька незрозумілих речей.
- Ти ще довго будеш там стояти? - Запитала дівчина коли повернулася спиною до нього, а обличчям - до вікна.
У нього перехопило подих. Серед усього цього жахливого та темного стояла вона... Богиня. Її зовнішність сіяла під сонячним промінням, руки тримали невеличку сумочку.
- Ти ще довго будеш там стояти?
- А-а... ем... Ні.
- А я думала, що так...
- Хто ти?
- Знову питання безглузде.
- Ч-чому?
- Бо тут запитання задаю я! - Сказала дівчина і різко повернулася обличчям до Фелікса.
- Я-я-я...
- Ти що тут забув із своїми друзями?
- Нам прийшов наказ...
- Що за наказ? - Продовжила розпитувати Марі.
- Знайти і викрасти...
- Чому я маю з тебе витягувати слова?
- Я-я-я... Книгу нам наказали викрасти, щоб завадити добру перемогти...
- Ось і все?
- Т-так...
- Провір чи не обманює! - Сказала дівчина.
В ту ж мить появився Ксарагос і повільно наступав на хлопця, зазнавши у куток кімнат, де падав промінь сонця.
- Володарко. Він точно не обманює!
- Гаразд.
- Відпустити? - Запитав дух.
- Будь ласка. Відпустить! - Почав благати хлопець.
- Ні! - Строго відповіла Марі.
Фелікс підібрав ноги під себе і обхватив руками. Нервово позиравши на дівчину.
- Він не повинен звідси втекти!
- Добре, володарко! Я прослідкую.
- Я скоро повернуся! - Промовила вона і направилася до сходів, що вели вище.
" Хто вона? Чому моє серце так шалено б'ється? Невже я зумів закохатися у свого противника. Ох ні!!!! Мені треба позбутися цих думок!!! А якщо я завоюю її довіру? Ні! Це дуже ризиковано!"
- Як би ти не намагався, у тебе нічого не вийде! - Сказав Ксарагос.
- Що?? - Схвильовано скрикнув Фелікс.
- Кажу, щоб ти планів не будував на мою володарку.
- Ти умієш читати думки??
- Не тільки я!
- Невже і вона?
- Вона наслідниця сили сім'ї Ре і може читати думки.
- Ніііі. Це не правда! - Нервово закричав хлопець, але раптом почулися кроки, ніби хтось спускався з верхнього поверху.
- Чого кричиш, ніби ріжуть! - Промовив голос.
- Володарка! Що ти хочеш від мене?
- Тихше! Я не володарка, а її подруга і помічниця.
- Пані Каріє! Це той самий, що вирішив обміняти себе замість друга.
- Молодець! Немає, що сказати!
- Володарка уже?
- Вона ще там. Сказала мені спуститися, щоб прослідити за цим дикуном, який зриває її роботу.
- Я потрібен їй?
- Так, але повертайся поскоріше!
Ксарагос знову зник у просторі й тоді Фелікс наважився заговорити з Карією.
- Пані... А хто ця володарка?
- Тобі ж наче пояснили!
- Так, але я не знаю її ім'я.
- Якщо вона сама тобі не скаже, то не варто питатися.
- Надіюся, що скаже...
- Невже закохався? - З насмішкою сказала Карія.
- Нічого не скажу!
- То й не треба, в тебе на обличчі все написано.