До ранку

          - Вибач, Марі! Я не хотіла нашкодити! - Сказала Карія опустивши голову.

          - Ходімо, нам треба зараз повернутися до палатки й набратися сил.

          - Так, ти права. Ходімо!

          Дівчата йшли мовчки. Кожна думала про своє, але подруга промовила:

          - Я не хотіла тебе підставляти...

          - Та нічого...

          - Марі...

          - Не треба зайвих слів...

          - Але...

          - Ніяк...

          - А...

          - Встигнемо!

          - Точно?

          - Сумніваєшся? - Запитала Марі й повернулася до подруги.

          - Нітрохи...

          - Чудово...

          Дівчата майже вибралися з цього холодного лісу. Але страх досі літав у повітрі.

          - Каріє... А хто твоя подруга?

          - Ти... Вибач, що обдурила тебе тоді.

          - Ти розумієш, що нам загрожує?

          - Уже розумію...

          - А годину назад? 

          - Ні...

          - Невже Ксарагос правий?

          - В чому?

          - Що ти не та за кого себе видаєш...

          - Марі... Я...

          - Та годі. Пішли поки нічого не сталося знову.

          Карія йшла опустивши голову, а подруга - спереду, щоб точно вийти на місці їх зупинки. Уже починало потроху сіріти. А значить, що  скоро буде ранок, сонечко простягне свої промені до лісу і буде гратися із вітром поміж дерев.

          - Ми взагалі не виспалися, а нам ще йти до того місця. - Стурбовано промовила Карія.

          - Не страшно, головне добратися до того місця.

          - А скільки у нас є годин?

          - До опівночі ми маємо потрапити до того місця. 

          - Ну гаразд...

          - Поснідай і ми вирушимо!

          - Марі! А сон?

          - Можеш зостатися і спати, а я піду.

          - Я не можу відпустити тебе саму!

          - Чому?

          - Бо ти найкраще мене розумієш! - Сказала Карія.

          - Оце так несподіванка...

          - Тому я й не хочу тебе втрачати!

          Через годину дівчата продовжили свій рух. Але Марі була зосереджена на дорозі.

          - Думаєш, ми йдемо правильно? 

          - Цілком...

          - А назад як?

          - Після того як знайдемо книгу будемо думати, як вибратися.

          - Ну й ти любиш мене лякати!

          - Каріє! Я зараз цілком серйозно тобі відповіла! - Сказала Марі й поглянула на дівчину.

          - Гаразд.

          - Тільки не мовчи!

          - А що мені розказувати?

          - Ти ж тій щось розказувала?

          - Ти про що?

          - Каріє!

          - Гаразд! Ні. Я нічого не сказала, хоча й дуже бажалося.

          - Що заважає?

          - Ти моя подруга і я не хочу тебе зрадити!

          - Ось це поворот...