Ліс

          - Де ми вже? - Поцікавилася Карія.

          - Житомирська область ще. - Відповіла подруга.

          - Довго ще до того готелю?

          - На жаль, є ще що йти.

          - Ти впевнена, що ми туди доберемося?

          - Так, Каріє! Ми все подолаємо!

          - Я тобі вірю...

          - Дякую за це! - Промовила дівчина.

          Дівчата йшли не зупиняючись і в обід добралися до села Горбулів. Знайшли невеличкий лісок і присіли поїсти. 

          - Марі! А котра уже година? - Запитала подруга.

          - Ми майже 12 година.

          - А скільки йшли?

          - Майже 5 годин.

          - Виходить, що ми в 7 вийшли з того села?

          - Так, якби не той монстр то могли більше б пройти.

          - Ксарагос дійсно монстр!

          - Не називай його! В мене досі мурашки по шкірі.

          Перекусивши вони попрямували далі. Але невдовзі почало смеркати.

          - Який сьогодні день? - Запитала Карія.

          - Зараз подивлюся!

          - Гаразд.

          - 9 квітня. - Промовила Марі.

          - І вже темніє.

          - Так...

          - Давай знайдемо десь місце, щоб переночувати?

          - Ти впевнена?

          - А хіба ти не втомлена?

          - Ти права, треба відпочити. Але книги як знайдемо?

          - Завтра вирушимо, там же не вказано о котрій годині. 

          - І то правда. Гаразд! Давай поставимо палатку!

          Дівчата підготувалися до ночівлі. Але інтерес Карії не зникав.

          - А до села далеко?

          - Ми недалеко від Ворсівки.

          - Це село?

          - Так.

          - Окрім поля та цієї посадки я нічого не бачу.

          - Не хочу засмучувати, але це зовсім не посадка...

          - Ні!

          - Так...

          - Ніі, тільки не ліс!

          - Каріє, дихай глибоко не роби паніки!

          - Маріє, мені страшно!

          - Ось! Випий!

          Подруга простягнула пластмасову бутилочку подрузі.

          - Я надіюся, що не буде так як тієї ночі.

          - Я теж так надіюся...

          - Ходімо в палатку і подивимося, скільки нам зосталося завтра йти.

          Карія зайшла за подругою, але раптом їй зробилося гаряче. 

          - Марі! Мені зле.

          - Що з тобою? - Кинулася до неї дівчина.

          - Мені гаряче!

          - Давай вийдемо на свіже повітря?

          - Я боюся!

          - Кого?

          - Його...

          - Та поясни нормально!

          - Монстра...

          - Я не думаю, що він тут може бути!

          - А якщо буде ?

          - Не видумуй! Ходімо. 

          Карія взяла Марі за руку і вийшла з палатки, але який у неї був шок і страх коли навпроти їхнього місця стояв... монстр.

          Дівчина враз почала бігти у сторону лісу, а подруга за нею.

          - Каріє! Зупинися!

          - Я жити хочу!!!!

          - Ти сама підводиш себе до гибелі!

          - Дозволь мені втекти!

          - Зачекай мене!

         Раптом вона різко зупинилася і завмерла, притиснулася до дерева спиною і стояла мовчки.

         - Навіщо ти тікаєш?

         - Я боюся його!

         Марі підійшла й обняла подругу. Вона трішки заспокоїлася, але тріск гілок змусив знову її серце битися шалено.

         На них йшов Ксарагос. Очі його були червоні й він дивився на Карію не відриваючи погляду. Подруга це помітила і стала перед нею, закриваючи собою. На їх здивування разом із ревом пролунали слова:

          - Відійди від зла!

          - Моя подруга не зло.

          - Вона має страшну таємницю!

          - Що? - Ледве чутно сказала Марі.

          - Я тобі зараз доведу!

          Монстр почав дивитися прямо в очі дівчині й моє ними виникла картинка в повітрі. Тут чітко було видно, як вона кидає місце їх зупинки якійсь дівчині, але невдовзі з'являється Влад.

           - Каріє! Це що таке? 

           - Просто вигляд.

           - Кому ти скидала?

           - Подрузі...

           - А я хто для тебе?

           - Запасний варіант! - Відповів Ксарагос і відвів погляд від дівчини.

            - Каріє, це правда?

            - Вибач...

            Монстр глянув на Карію знову і його очі знову стали жовтими.

            - Я не ображаюся! - Сказала Марі й обняла подругу.