У закриту зону

          - Гаразд... - Промовила Карія.

          - Нам треба забрати ту книгу! - Сказала Марі.

          - Але як ми потрапимо туди? - Поцікавилася подруга.

          - Давай дізнаємося скільки йти туди!

          - Чудова ідея! - Підтримала дівчина.

          - Який сьогодні день? - Запитала власниця.

          - Сьогодні уже ранок - 6. - Відповіла Карія.

          - Йой... 

          Раптом телефон у руках Марі зазвучав. Вона відповіла на дзвінок.

          - " Алло! Це слідчий. Чи не могли б Ви приїхати з подругою, щоб підтвердити свідчення?"  - Промовив голос.

          - Звісно. А о котрій? - Поцікавилася дівчина.

          " Вам буде зручно о 8?" - Запитав поліцейський.

          - Звісно! 

          Вона скинула виклик і сказала до подруги:

          - О 8 нам потрібно з'явитися у відділення!

          - Навіщо?

          - Потрібно свідчення підтвердити!

          - Гаразд! Можна я прийму душ у тебе? - Сказала Карія.

          - Звісно! Я тобі зараз дам переодягнутися!

          Марі принесла одяг подрузі й взялася шукати всю інформацію про те місце. За допомогою карт вона знайшла, що то за будівля.

          " Готель " Полісся"". - Відкрилося зображення, де в точності те приміщення.

          " Пішки 1 дн. 19 год. ( 191 км) " - Прочитала думками дівчина.

          Тим часом подруга уже вийшла з ванної кімнати та попрямувала до власниці.

          - Що така засмучена?

          - Та ось інформацію знайшла...

          - Ооо, це ж чудово!

          - Так, але нам треба виходити сьогодні!

          - Знущаєшся? - Запитала Карія.

          - Сама подумай!

          - Гаразд... Щось придумаємо!

          - Зараз пошукаю тобі щось нарядне.

          - Та то не обов'язково.

          - Ти краще подумай,  як нам добратися і не забути настанов!

          - Ох... Це буде складно...

          Марі зникла у своїй спальні та винесла чудову сукню та піджак. 

          - Спробуй! - Простягнула власниця одяг.

          - Гаразд! Зараз уже 7 година, тобі також треба себе привести в порядок.

          - Я бистро! - Сказала дівчина і зникла у ванній.

          - Добре, що поліцейське відділення не сильно далеко!

          - Це точно!

          - Як думаєш, що то за свідчення? - Запитала Карія.

          - Самій цікаво!

          - Надіюся, що довго нас не затримають!

          - Теж хвилююся через це.

          - Нам треба бути тепер уже обачними!

          - Я тут з тобою не сперечаюся.

          Подруги зібралися та пішли. Їх зустрів той самий опер.

          - У нас виникло декілька питань. Пройдіть зі мною у кабінет. - Сказав хлопчина.

          Дівчата попрямували за ним.

          - Отже, Ви були разом у той день? - Запитав поліцейський, коли вони опинилися у приміщені.

          - Ні. Ми прийшли і потім побачили ту картину. - Сказала Марі.

          - Де Ви перебували до того часу? 

          - Вона була у мене! - Відповіла Карія.

          - Як Ви вийшли зі своєї квартири, якщо підознювані не бачили і не чули?

          - Мені підказала інтуїція...

          - Тобто, Ви вийшли зі свого будинку і направилися до подруги?

          - Все вірно!

          - А чому саме до неї? - Продовжував допитування поліцейський.

          - Відчула, що їй потрібна допомога...

          - Вам загрожувало щось? - Уже звернувся хлопець до Карії.

          - Так... Я б сама не впоралася...

          - А можете пояснити?

          - На мене напали також...

          - Чому на Вас полюють ці люди?

          - Вони вважають, що ми якісь книги збираємо, чи то зберігаємо... - Відповіла Марі.

          - А це справді так?

          - Зовсім ні. Ми розмовляли про книгу, яку я колись загубила, а вони, можливо, подумали про своє. - Відповіла Карія.

          - Гаразд! Прохання не покидати місто протягом трьох днів!

          - Це до якого числа? - Стурбовано запитали дівчата.

          - До 10 квітня. А чому Ви так розхвилювалися? - Поцікавився опер.

          - У нас відпочинок запланований! - Швидко придумала подруга.

          - Ми планували в інше місто поїхати! - Пояснила Марі.

          - Перенесіть на 11 квітня.

          - Але...

          - Надіюся, що Ви не порушите правил!

          Дівчата вийшли з кабінету і переглянулися. Не було бажання говорити ще щось, вони одна одну зрозуміли без слів. І мовчки пішли у кафе.