Дзвінок

         Раптом пролунав телефонний дзвінок. Марі підняла слухавку.

         - Надіюся, що ти мене ще не забула? - Сказав голос.

         - З ким маю розмову? - Поцікавилася дівчина.

         - Марі! Це - Ліза.

         - Ой, вибач. Давно не спілкувалися.

         - Так. Все ніяк не вистачало часу, щоб тобі зателефонувати.

         - Розумію... - Сказала Марі й поставила на гучномовець.

         - Я хотіла б з тобою дещо обговорити...

         - Слухаю!

         - Пам'ятаєш той випадок, коли ти була викрадена?

         У Марі пройшли мурашки по шкірі, але вона не відповіла зразу, щоб дівчина не подумала про її хвилювання. Проте подруга помітила, як змінилося обличчя.

         - Пам'ятаю... Але що з того?

         - Отже... Я сестра Олександра...

         Очі у Карії заблистіли на світлі лампи і здивовано дивилася на подругу та на телефон.

         - Що? - Здивовано запитала Марі.

         - Я сама про те не знала...

         - А як...

         - Слова... - Перебивши дівчину сказала Ліза.

         - Проте...

         - Він сам про це нічого не знав...

         - А зараз?

         - Не знаю сама...

         - Тоді звідки...

         - Я побачила фото його з моєю мамою...

         - Можеш розказати, як то сталося? - Запитала Марі.

         - Коли мама завагітніла мною то чекала на хлопчика. А дізнатися хто у неї буде вирішила уже на 6 чи то 7 місяці... 

         - Але як...

         - Вона була змушена уже родити мене... Хотіла хлопця.

         - І ти...

         - Мене батько мій виховав... Він сам з усім впорався...

         - А мама? - Запитала Марі.

         - Вона поїхала з міста і про мене забула. У  неї друга сім'я... Саша самий старший... Але лише на 8 місяців менший від...

         - Від кого?

         - Від мене...

         - А мені навіщо ця інформація? - Раптом запитала дівчина.

         - Я не хочу, щоб ви розійшлися...

         - Це уже залежить від вибору кожного!

         - Але він про це ще не знає...

         - Як так? - Поцікавилася Марі.

         - Не думаю, що ще час знати йому правду...

         - Можливо...

         - До речі, ти нічого не знаєш про книги?

         - Про які? - Здивовано відповіла дівчинаі поглянула на подругу.

         - Та Саша зараз саме у пошуку їх.

         - Про це я вперше чую від тебе!

         -  Я думала, що він розказав тобі! 

         - Ні.

         - Дивно... Він чув, що ви говорили про якісь книги.

         - Я йому пояснила тоді! - Намагалася зі спокоєм в голосі відповісти Марі.

         - Ну ладно... Може щось почуєш про них то повідом!

         - Гаразд! Вибач, я зараз уже не можу говорити!

         Марі завершила розмову і поклала телефон на столі. Мож подругами тривала коротка пауза, але порушила Карія.

         - Ліза...

         - Над чим задумалася?

         - А що якщо... - Почала казати вона, але враз затихла.

         - Та продовжуй! 

         - А може це і є та таємна незнайомка?

         - Чому так подумала?

         - Ліза дуже близьке за звучанням...

         - До якого? 

         - До Римма!

         - Зачекай! - Зупинила її пояснення Марі.

         - Сама подумай!

         - Ти права! В цьому є щось схоже...

         - Давай спробуємо дізнатися правду?