Ніч злочину

          - Кажи скоріше де ти сховала книгу!

          - Про яку книгу Ви говорите? - Голос завідуючої звучав досить спокійно.

          - Ми знаємо, що вона тут! - Слова линули глухо, але можна було зрозуміти, що належать чоловікові.

          - Я не знаю як таке можливо.

          - Може хтось приносив щось у полотні? - Пролунав інший голос.

          Марі він здався досить знайомим, ніби вже чула його раніше.

          - Ролезо! Люба! Скинь з полиць усі книги!

          - Ви думаєте, що у мене знаходяться вони? - Поцікавилася Ксія. 

          - Перевір у шухлядах!

          - Любий! Немає тут ніяких книг, лише якісь папери.

          - Перевір усе!

          - Ні! Мені набридло. Тобі так ті книги важливі?

          - Ролезо, вони безцінні! Ти не уявляєш яка сила захована в них.

         - Алексе! Я не хочу більше перебирати у цих паперах і книгах.

         - Ну це останній раз!

         - Гаразд! - Промовила Ролеза до свого напарника.

         - В тебе красива картина! - Сказав Алекс.

         - Звичайна. - Відповіла завідуюча і трішки засовалася у кріслі.

         Марі розуміла, що вони її не побачать, але боялася заглянути у кабінет. 

         - Чого соваєшся? Невже за картиною сейф? - Запитав хлопець.

         - Просто в горлі пересохло, я тільки вчора почала себе краще почувати. - Сказала жінка.

         Марі все ж таки наважилася подивитися на цих осіб, які так полюють на книги. Але до неї підійшов ще один.

          " Напевно напарник ще один." - Подумала дівчина, але у неї в очах потемніло. Це був не хто інший як Дмитро. Хлопець перед дверила одягнув маску і зайшов.

         - Яка зустріч, Алексе! - Сказав він.

         - Не очікував тебе побачити тут! - Процідив крізь зуби.

         - Дерк? - Ледве чутно промовила Ролеза.

         - Оце так зустріч! Не очікував, що ти зразу знайдеш заміну Марі. А вона так побивалася. - Насміхаючись сказав парубок.

         " Про що це він? Невже в цього нападника була дівчина з таким самим ім'ям, як у мене? Або..."

         Не встигла вона поміркувати, як Дмитро сказав:

         - Ох, Алексе. Навіщо тобі потрібні ті книги? Я допоможу тобі з усім, а ти собі будеш з моєю колишньою.

         - Дерк...

         - Ні! Я не хочу з тобою ділитися цією силою! - Крикнув нападник.

         - Ти не зможеш витримати такої сили!

         Тим часом завідуюча намагалася тишком вибратися із замкнутого кругу. Вони не замітили як вона вийшла і у дверях побачила Марі. Ксія схопила її за зап'ястя і потягнула у підсобку. 

         - Я бачу тебе лише тому, що я маю силу. - Сказала пані.

         - Але як вони знайшли геолокацію книги? - Поцікавилася дівчина.

         - Не те питання! Краще б запитала хто вони.

         - Гаразд. Хто вони?

         - Твій колишній Дмитро та Олександр.

         - А дівчина? - Запитала Марі.

         - А то наречена Алекса. Вони разом уже майже рік.

         В очах потемніло від цієї інформації. Тепер зрозуміло чому він видалив чат.

         - А навіщо йому книги?

         - Цього я не знаю. - Відповіла завідуюча.

         - Він на днях приходив у мою квартиру, але не знає про кімнату.

         - Мовчи! Щоб вони не почули, бо тоді постраждаєш!

         - Але чому вони не знають де зараз книга? - Запитала Марі.

         - Бо кімната глушить сигнал і зв'язок з іншими книгами.

         - Тобто вони не бачать де вони?

         - В цьому можеш бути спокійна!

         Марі проснулася вся в холодному поту. Біля неї стояла Карія. Її погляд був не так переляканий, як зацікавлений. Дівчина зразу піднялася і мовчки обняла подругу.