Сон

          - Ну що там? - Не втрималася Карія.

          - Пані Ксія була права.

          - Та розказуй скоріше, а то цікавість так і бере. - Сказала подруга.

          - Нічого звичного просто невеличка інструкція пошуку книг. - Відповіла Марі, поставивши книгу на місце і взяла з рук дівчини тканину та поклала на полицю.

          - Уже пізно, піду я додому. - Промовила Карія, але її зупинила власниця. 

          - Зоставайся у мене. Я тобі зараз постелю. Якщо що не соромся. Почувайся як дома!

          - Дякую. - Сказала подруга.

          Марі пішла в іншу кімнату, після того як постелила гості. Вона взяла телефон і подивилася на дату " 17.03.26", а знизу годинник "22:53". Дівчина не відчула, як заснула. 

          Холодна стара квартира. Сонце зійшло уже давненько і світило крізь зелене листя плюща, який захопив у своє володіння будівлю. Вікон не було, але й не було чутно голосів з двору, навколо лежав старий одяг, на полицях - пил. А від людей не було й сліду. 

          " Якийсь жарт?" - Подумала Марі.

          Але все здавалося покинутим, забутим. Дівчина виглянула у вікно, але замість свого двору вона побачила зарослі споруди, де не було жодної живої особи. Це змусило її хвилюватися, але раптом відчула на своєму плечі чиюсь руку. Марі повернулася, але раптом відсахнулася. Перед нею стояла стара пані. Обличчя було у зморшках, кістляві руки тримали палицю на яку спиралася жінка. Одяг на ній був давно зношений і запах йшов від неї, ніби вилізла із землі.

          - Я знала, що ти прийдеш! - Сказала стара.

          - Хто Ви? Де я? - Ледве промовила дівчина.

          - Не бійся, я тобі допомогти прийшла! Ти маєш запам'ятати добре цей будинок. 

          - Навіщо?

          - А як ти маєш всі ті книги зібрати? - Насмішливо промовила жінка.

          - Звідки Ви знаєте? - Схвильовано запитала Марі.

          - Годі пустих розмов! Ми тратимо час на непотріб! - Перервала пані.

          - Але що треба робити? Тим більше я не знаю Вас. - Призналася дівчина.

          - Я - Елісея. Колись була хранителькою тих книг, але коли до мене прийшли іноземці - вони почали зникати. У них знаходилася моя сила. - Пояснила стара і опустила погляд.

          - Але навіщо мені шукати їх? 

          - Бо ти маєш зупинити це все!

          - Але я не зможу. У мене немає ніякої сили. - Сказала Марі.

          - Книги самі знають кого їм треба!

          - Але як можу бути я?

          - Йди рівно по лінії до того вікна! - Показала Елісея і з полу простипила біла лінія.

          Дівчина повільно ступила на неї і пройшла пару кроків. Вона була 

уже майже на краю, але вирішила оглянутися. Проте стара, ніби вітер, штовхнула її і Марі вилетіла з вікна. але в ту минь вона лежала на полу у великій бібліотеці, а поруч стояла Елісея.

         - Ставай скоріше, у мене так обмаль часу, а треба показати тобі де знаходиться книга!

         - Як я маю сюди тоді добратися?

         - Я зараз усе поясню!

         Але раптом яскраве світло почало засліплювати очі. Елісея крикнула:

         - Я тобі усе поясню у тій самій книзі на сторінці 286 - 28 стрічка.

         Стара підійшла до Марі й вдарила біля неї своєю палицею. Дівчина розплющила очі й побачила, що вона у своїй кімнаті, а у вікна світить сонце. Біля неї стояла перелякана Карія.