Непрохані гості

          - Мені теж так здається, але більше хвилює хто вони і навіщо потрібні книги. - Сказала Марі, коли вони були у її квартирі.

          - І про кого ви говорите? - Раптом почувся голос з кухні.

          Дівчата переглянулися перелякано, але звідти вийшов Саша та Влад.

          - Вибачте, що без запрошення! - Сказав Влад.

          - Так про які книги йде мова. І навіщо їх хтось шукає. - Продовжив друг.

          - Та ні про які. - Бистро сказала Марі, випередивши Карію.

          - Давайте! Розказуйте! - Наполягали друзі.

          - Та ми в книгарні були... - Почала розказувати власниця квартири.

          - І там знайшли дуже класні дві книги, але не змогли купити. - Продовжила подруга.

          - А чому? - Поцікавився Влад.

          - Бо мало їх, лише чотири книги. - Пояснила дівчина.

          - А як ви потрапили у мою квартиру? - Раптом запитала Марі.

          - Вибач, але ми почали хвилюватися за тебе, а в мене був дублікат ключів. - Відповів Саша.

          - Попрошу повернути їх мені, бо я не бажаю, щоб ти, або хтось інший мав доступ до мого особистого простору. 

          - Марі права. Ви без її дозволу пробралися у квартиру, нарушивши приватність. - Підтримала подругу Карія.

          - Ми хвилювалися... - Намагалися повторити ще раз хлопці, але власниця бистро перебила.

          - Ви? Хвилювалися? Не смішіть мене! Видаливши чат у вас ще є сила сказати таке? Покладіть ключі на столі й забирайтеся звідси, щоб вас близько не було біля мого будинку! 

          Саша поклав ключ на стіл і відкрив двері й вийшов, за ним слідом Влад. Дівчата виглянули у вікно, яке вид мало на їх під'їзд, і побачили, як хлопці щось обговорюючи пішли.

          - Ти впевнена? - Запитала раптом Карія.

          - Так буде краще, адже ми маємо дізнатися, що це за люди і чому вони шукають книги. - Відповіла Марі.

          Подруги підійшли до шафи і торкнулися старої книги, вона розтупилася і відкрився хід до відомої Вам мінібібліотеки. Вони зайшли всередину, на щастя, усе було на місцях. Карія взяла цупку тканину, що лежала у шухляді  й подала дівчині, щоб та замотала "Книгу-вогонь" у ще одну, аби світло не потрапило.

          - Якщо я правильно зрозуміла від завідуючої то вони самі тебе шукають? - Роздумуючи сказала подруга.

          - Все вірно, а в той момент їх шукають невідомі нам особи. - Підтвердила Марі.

          - Але як нам дальше їх шукати, якщо нічого про тих людей не відомо? - Поцікавилася Карія.

          - А ми спробуємо дізнатися це зараз! 

          Дівчина дістала з полиці саму першу книгу, через яку й почали пошук інших і почала читати.

          " Шукати легко буде, бо дракон тебе сам знайде. Блакитний елемент шукай біля води, але від злих рук бережи! Близько до них не підпускай, віру у пошуку не втрачай! Зимою холодною ключ задзвонив із долоні чужої зараз приплив. Його ти хапай на захід у середу вирушай, коли весна на дворі й зелено стає. Вийди зрання, поки сонце не встало, лише коли перший промінь торкнеться тебе, там ключем торкнися землі. Усе зрозумієш тоді. Не бійся сили прикласти, саме складніше буде все зберегти і від загарбників спастись. Але сама не вирушай, під крилом близьку людину тримай. Кли прийде зло по тебе небійся казати слово " Месота Лево". Його не використовуй просто так!"