Книга

         Поки подруги перебували у потаємній кімнаті у квартиру Марі стукав Саша, але через те шуму не було чути. Хлопець почав телефонувати до неї, проте ніхто слухавки не брав.

         Тим часом дівчата сиділи та із захопленням читали, раптом Карія запитала:

         - А ти всі книги купувала чи є якісь від тих власників?

         - Та є деякі, але я не впевнена, що вони цікаві...

         - А може там щось цікаве є? - Не переставала подруга.

         - Може ти права... - сказала Марі й запитала: можливо ти хочеш чаю чи щось поїсти?

         - Не відмовлюся! - Усміхнено відповіла дівчина.

         Марі підійшла до того дверей і натиснула на них, вони розчинилися самі. Через хвилин десять вона вже йшла назад з гарячим чаєм і бутербродами та ще порізаними шматочками м'яса. Коли вийшла  з кімнати то вже  не почула стуку у двері, адже Саша відправився до свого друга. А зважаючи на те, що руки були зайняті у дівчини, тому не взяла телефон і попрямувала до шафи, поставивши чайник з гарячою водою на столик біля неї і торкнулася книги. Вхід проявився і попрямувала до центру, де сиділа зачитана подруга.

         - Надіюся, що ти не сильно засумувала? - Усміхнувшись сказала до неї. - Я ось взяла нам невеличкий перекус.

         - Дякую! - Відповіла Карія.

         - Ти питала за книги попередніх власників, то вони знаходяться на он тій полиці. - Сказала Марі і тикнула пальцем на книги в кутку.

         - А ти не проти, якщо ми поглянемо на них? - Раптом запитала дівчина.

         - Гаразд, бо сама я не ризикувала подивитися, лише переставила їх.

         Дівчата підійшли до тієї полиці і завмерли на хвилину, деякі назви були латинською, але були й без назв. Їх погляд привернула книга з коричневою шкіряною обкладинкою.

         - Як ти дивишся, щоб почати з неї? - Запитала Карія тикнувши пальцем на книгу.

         - Давай подивимося...

         Дівчина обережно витягнула її з поміж інших книг, проте в обох виникло здивування, подруги переглянулися і понесли її до столу. Від світла лампи виблискнули сім смарагдів, які прикрашали книгу.

        - Ти-и це бачила? - Ледве змогла вимовити Карія.

        - Так, я теж це бачу... Цього не може бути... Як  не помітила...

        - Давай скоріше відкриємо і побачимо, що там написано! - Запропонувала подруга.

        На середині відкритої книги дівчата помітили малюнки: дерево із якого росте голова незнайомої тварини, яка нагадує крокодила чи то ящірку, а з іншої сторінки красувалися червоні квіти і написані від руки пояснення.