Викриття

          - Так чия це була ініціатива? - Не зупинився хлопець допитувати Марі.

          - Я не зобов'язана тобі все розказувати! 

          - Та невже? - Його голос став тихішим і він пальцями торкнувся її плеча. - Виходить, що ти забула про мене справді.

          - Не можу всіх пам'ятати! - Відповіла дівчина і спробувала уникнути дотику.

          - Чого смикаєшся? Забула як було добре? - Продовжував тихо говорити і нагнувся, щоб поцілувати її у шию.

          - Так... Забула... - Марі подумала і їй прийшла ідея.

          " Я можу обдурити його і попросити нагадати хто він. Але якщо не зумію? Була- небула. Головне спробувати!"

          - Давай ти дасиш підказку? - Ледве чутно сказала дівчина.

          - Ох... Ти ж знаєш, що я не можу тобі відмовити, але дещо дозволиш мені... - Єхидно посміхнувшись сказав він.

          " Надіюся, що нічого такого божевільного..."

          - Гаразд! - Її голос прозвучав впевнено і відлунням пронісся по залі.

          - А ти не змінилася... Така ж впевнена і... мила.

          Він підійшов наперед і став навпроти неї. На світлі Марі могла краще розгледіти його статуру: середній зріст, пухкі пальці, середньої ширини плечі, рухи повільні.

          " Нііі... Тільки не він..."

          Марі обличчя не могла розгледіти, адже приховув капюшон. Він нагнувся до неї. Його подих став ще важкішим. Хлопець в будь-яку хвилину був готовий вчепитися у її вуст, але дівчина намагалася не показати, що стурбована цією поведінкою.

          - Досі не згадала? - Його губи були за міліметр від дівочих. 

          - Ні... - Її голос почав тремтіти.

          Хлопець не зрушивши з місця скинув капюшон...

          - Т-т-ти? - Марі розхвилювалася.

          - Думала, що я забув про тебе? - Промовив Дмитро, забираючи волосся з очей дівчини, які впали і було не зручно бачити її смарагдовий погляд.

          - Навіщо я тобі? - Запитала дівчина, розуміючи, що вона повністю залежна від його вибору.

          -Я так довго чекав цього моменту. Коли ти почала зустрічатися із Сашою - мене дратувало надто бачити, що ти смієшся з ним, а не зі мною. - Промовив хлопець торкаючись рукою її щоки.

          Але дівчина раптом запитала:

          - Як ти дізнався усі ці деталі? 

          - Це було не так складно як здалося спочатку... - Сказав він і почав проходжуватися по залі. - Коли ми зустрілися і я побачив вас разом то почав шпигувати, продумав усе до деталей...

          - Але з чого ти вирішив, що ми розійшлися? - Здивовано задала питання вона.

          - Ти сама видала себе. Не поставила пароль на телефон і я прочитав вашу переписку. - Дмитро залився сміхом від якого пробігли мурашки по шкірі дівчини.

          Всього лише телефон, а інформації дізнався достатньо. Тепер пазл склався, але як їй вибратися?

          ***

          Тим часом Саша із Владом провірили останнє місцезнаходження Марі. Це було майже поряд, лише десять хвилин ходи. Друг зібрав необхідні речі, адже знав про план Дмитра і хотів вберегти Сашу. Він хвилювався, щоб той не розказав під впливом емоцій.

          Вони через п'ять хвилин уже рухалися до закинутої школи. Саша нервово підганяв друга. Він боявся, що викрадач може нашкодити його коханій. 

          - Звідки ти знаєш, що її викрали? Що там тільки один він? - Не міг заспокоїтися хлопець.

          - Мені сказала його "напарниця"! Перестань так хвилюватися! - Намагався заспокоїти Влад.

          - Ти знав про викрадення і нічого не сказав? - Раптом закричав Саша і хотів вдарити друга, але побачив дівчину, яка бігла навпроти.

          - Ось і вона! - Відповів той і помахав їй.

          - Скоріше! Я знаю коротку дорогу, бо він за тою спостерігає. - Сказала на ходу Ліза і глянула на Сашу, додала, - він поки що їй не нашкодив.

           - Хто він? - Видавив хлопець.

           - Немає часу пояснювати, ходімо скоріше! - І повела хлопців до чорного входу