Зупинити час

           Здавалося, що то був звичайний день для всіх. Але для них обох хотілося зупинити час, ніби, відчували, що доля поставить перешкоду. Осінь гнала сумні думки та сльози. Раптом Марі прийшло повідомлення на телефон і тут же відкрила, прочитавши:

                          " Мила! Я знаю, що був не правий. Але чез це не хочу зостатися у цій холодній, сірій осенні. Допоможи мені подолати смуток і мокроту її, без тебе не впораюся.

        Ти сонце, яке рятує від усіх бід і тривог. Прошу!! Дозволь зустритися хоча б на хвилиночку!!"

         Дівчина розгубилася, адже хотіла побачити і його, але з іншої сторони вона пам'ятала день, коли   востаннє бачила його каштанові очі. Марі хотілося б зупинити час, аби побачити Сашу знову, розуміючи, що життя поставило перешкоду на їх шляху, щоб жоден з нмих не зміг подолати.

     Сонце уже садилося за горизонт, небо робилося похмурим.

    " Мабуть, буде дощ..." - Подумала дівчина і подивилася на хвилі. Раптом згадала ті вечори, прогулянки, розмови з кавою. 

    " Невже це дійсно кінець історії, так тьмяно та холодно. Хоча б на хвилику зупинити час!! Невже так багато просить душа? Невже ми не заслужили бути разом? Чому так розділила нас доля?"

       Марі не помітила, як вже взагалі стемніло і небо зробилося чорним. Люди бігли повз неї і дивувалися. Чому вона стоїть? Невже вона чекає початку дощу? Але дівчина не рушила з місця. Дивна картина... Але наскільки їй хотілося втекти від нав'язливих думок. Раптом почула голос:

     - Ще довго будеш стояти? Скоро дощ почнеться, змокнеш! 

   Враз Марі повернулася до мовця очікуючи побачити Сашу, але то був лише її друг. Вона не мала бажання з кимось спілкуватися і відповіла:

      - Насолоджуюся осіннім вечером, у таку пору місто виглядає чудестим. Тому, якщо ти не проти я продовжу своє захоплення! - В її голосі ледве було чути стримування сліз.

     - Ну гаразд, не буду заважати. - Сказав хлопець віддаляючить і вона згадала той вечір, коли вони із Сашою йшли у різні сторони. Тоді вона зрозуміла, наскільки доля познущалася над нею. Дівчина відчула, що починається дощ і розуміла - люди розбіжаться бистро. Вулиці стануть пустими і буде чути лише краплинки дощу.

     Через лічені хвилини із дрібного дощу почалася злива. Марі стояла посеред вулиці і не намагалася стримувати  уже сліз, які котилися, ніби діаманти, по її щоках. Бажання дівчини було простим: хоча б на хвилинку відчути його поряд, але лише краплини і вітер не зоставляли. Вона зрозуміла, що мрії нічого не варті і почала крокувати помалу до свого будинку.

     Вітер скидав із дерев пожовкле, мокре листя і кидав у різні сторони. Все навкруги було сірим, ніби безбарвним. Невже світ разом із її слізьми утратив усю насиченість і красу? Життя здавалося марним і безглуздим без нього...

      Тим Саша чекав відповідь на повідомлення, але відчував, що їй зараз важко пережити цей період. Ще й ці слова, які можуть зробити ще гірше, але він хотів, щоб вона знала... Невже вона знайде когось, хто замінить його дотики, обійми? Інший буде бачити її усмішку. 

   " Як хочеться бути поруч із нею... Насолоджуватися її сміхом, ароматом... Поглядом... "

    Згадував хлопець усе і вийшов із будинку, прямуючи по вулицях пустих... Місто засинало... Саша відчував, що поряд Марі, що її боляче. Він не відчував холоду і дощу, лише дивився вперед, ніби загіпнотизований  ступав по мокрому листі. Брів... Згадував дівчину і комок застив у грудях. Раптом відчув руку на плечі та із надією обернувся, але то лише його друг...

  - Чому блукаєш у таку пору? Дощ он який, а ти без зонтика і одягнений легко. Давай краще підемо до мене і поговоримо. Я тобі розкажу кого зустрів. -  Саша погодився і пішов.  

    Хлопець не знав чи ця інформація буде йому цікавою, але подумав:

    " А може він бачив Марі? Може він хоче за неї розказати? Або бачив її з іншим?" 

   Ці думки не давали йому спокою і не витримуючи любопитства, запитав:

   - Розказуй. Кого ти бачив? За кого хотів сказати? - Його серце почало калататися від хвилювання, що почує те, що думав, але відповідь по-іншому звучала.

   - Бачив Марі. Якраз починався дощ, а вона стояла ніби закам'яніла. Ну, і я запитав її, а вона сказала, що насолоджується природою, містом. Хоча її голос тремтів і очі були налиті слізьми, як в тебе. - Сказав хлопець, киваючи у сторону Саші.

  - Думаєш, що вона не чекала когось? - Схвильвано запитав хлопець. 

  - Навряд, що Марі когось очікувала. Адже побачивши, що я - засмутилася і сказала звичайну брехню.

  - Навіщо це їй? Невже вона не знайшла когось уже? - Допитувався Саша, розуміючи, що вона чекала саме його.

     " Цього не може бути! Це дурний жарт його! Вона не сумує за мною! Вона щаслива! Йому то все здалося!" -Намагався переконати себе хлопець, адже розумів, що доля зробила для них нездоланну перешкоду.

     Цей тягар та думки його не зоставлять ні на хвилинку. Якби він тоді не дозволив їй піти в іншу сторону то зараз були б разом. І не шукали б між прохожими. Якби ж можна було б зупинити час, знайти Марі й обійняти, ніби не відбувалося ніякого непорозуміння. Впіймати  долю за рукав і змусити її забрати усі перешколи. Але, на жаль, або на щастя, ми не володіємо таким даром, тому підкоряємося їй і помилки несемо із собою крізь життя.