Розділ 28. Катарсис, податкові муки та весільний альбом

Ранок після епічної битви на Воскресенській пахнув чистісінькою, беззаперечною перемогою, злегка паленою відьмацькою магією та неймовірно смачними свіжоспеченими круасанами, які Людочка встигла оперативно витягти з духовки.

Андрій Валер’янович повільно, зі стогоном приходив до тями, лежачи обличчям прямо в залишках святкового «Олів’є». Перше, що він із зусиллям побачив, коли розплющив ліве око, — це начищені до дзеркального блиску чорні копита Герасима, які стояли на бруківці всього за кілька сантиметрів від його носа.

— О, дивись, Оленочко, прокинувся нарешті, генеральний наш інвестор недороблений, — гучним, номенклатурним басом пробасив податковий демон, лінивим рухом поправляючи свій вогнетривкий смокінг. — Давай, штрих піджачний, швиденько збирай усі свої магічні манатки, архітектурні плани та лімузини. У нас у Департаменті пекельних прострочок якраз дуже вчасно звільнилася одна прекрасна гаряча вакансія за твоїм безпосереднім профілем.

Забудовник у калюжі майонезу спробував був щось істерично заперечити про свої права та зв'язки в міськраді, але Степанівна, яка все ще дуже авторитетно тримала свою чавунну сковорідку «на поготові» на рівні його вух, суворо на нього подивилася згори вниз. Чоловік миттєво зблід і вирішив розсудливо промовчати.

— І куди ви його тепер, Герасику? — з цікавістю запитала Мар’яна, змиваючи залишки сажі з рук прямо над Галиною.

— О, на ту саму посаду, про яку він, судячи з його паперів, усе своє життя потайки мріяв! — хижо посміхнувся Герасим, витягуючи з повітря довгий пекельний контракт із червоною сургучевою печаткою. — Буде відсьогодні офіційно призначений молодшим помічником наймолодшого заступника третього асистента у нашому спеціалізованому відділі загального обліку використаних канцелярських скріпок. Роботи там насправді багато, нудьгувати не доведеться: треба буде щодня вручну перераховувати іржаві скріпки, стоячи по коліно в киплячій смолі, і акуратно заповнювати звітні відомості старою кульковою ручкою, в якій постійно закінчується паста. І жодних більше ТРЦ, бетону чи парковок на Воскресенській! Тільки тотальний вічний аудит, тільки справжній хардкор!

Герасим з усього розмаху весело клацнув пальцями — і повалений забудовник разом ізі своїм поплавленим чорним лімузином та залишками спалених юридичних папок із шумом провалився прямо крізь потрісканий асфальт у підземний світ, залишивши після себе на дорозі лише коротку, поспіхом написану олівцем записку: «Терміново поїхав на курси підвищення кваліфікації. Не чекайте. Андрій».

Через якихось дві години кав’ярня на Воскресенській знову засяяла своєю чистотою. Завдяки унікальній магії дракониці Аніти (яка випадково одним потужним тепловим подихом випарувала весь дрібний бруд та майонез зі стін) та неймовірним фізичним зусиллям Жмиха, який одним махом великих рук виніс геть усе будівельне сміття, підвальний заклад виглядав навіть краще, ніж у день свого офіційного відкриття.

Всі міжсвітні друзі дружно зібралися за велетенським дубовим столом, щоб нарешті спокійно, без інспекцій порізати весільний торт. Але перед цим Максиміліан урочисто й пафосно витягнув із кишені свій магічний планшет із «ексклюзивними фотками» нічного бою.

— Панове, хвилинку загальної уваги! Настав наш законний момент слави! — вигукнув вампір, вмикаючи екран.

Всі гості з реготом схилилися над блискучим склом приладу.

— Ой, мамочки, дивіться швидше! — першою голосно засміялася Людочка, тицяючи пальцем у знімок. — Це наш Жмих намагається на ходу втиснутися в свій святковий весільний смокінг перед дзеркалом. Він тут на фото схожий на велику, товсту кам’яну ковбаску з вухами!

— А ось наш коханий Артем! — Мар’яна весело підхопила тему, демонструючи кадр, де великий сірий вовк у шаленому стрибку намагався зубами перекусити чорне магічне коріння, але натомість випадково зловив зубами довгу білу фату Людочки. — Гляньте, який грізний альфа-хижак, а в зубах — ніжне весільне мереживо! Чиста поезія!

— А ось це, мужики, мій особистий найулюбленіший художній кадр, — зі знанням справи додав Макс, гортаючи галерею далі. — Наша шановна бабуся Степанівна рівно за одну мікросекунду до фінального звуку «дзинь». Ви тільки подивіться на цей ідеальний анатомічний замах руки! Це ж чистий, нерозбавлений авангард, справжнє мистецтво! Ця чавунна сковорідка після сьогоднішнього дня має право висіти в паризькому Луврі поруч із Мона Лізою!

Аніта, яка затишно сиділа в обіймах Макса на пуфі, від надміру емоцій тихо пирхнула маленьким вогником:

— А ось на цій фотці ми з Максом разом... Я тоді так сильно зніяковіла від його компліменту, що в нього випадково повністю підпалилася ліва брова. Вибач мені ще раз, любий, я випадково.

— О, нічого страшного, Аніто, не переймайся, — пафосно й гордо відповів вампір, поправляючи жабо. — Світська асиметрія обличчя зараз якраз у тренді серед вищої готичної знаті Парижа.

Останньою в галереї була велика фотка Капібарина Василя. Він абсолютно нерухомо сидів на стійці прямо на тлі шалених магічних вибухів, палаючого чорного коріння та зелених відьмацьких блискавок Алевтини, і з повним дзен-пофігізмом на обличчі спокійно їв очищену мандаринку. Лаконічний підпис під цим фото на планшеті Макса чітко свідчив: «Рівень стресостійкості в Сумах: Василь».

— Ну що, моя кохана команда, — Мар’яна з посмішкою високо підняла свою чашку з найкращим гарячим еспресо, ніжно притискаючись до плеча Артема. — Вип'ємо за наше Перехрестя? За те, щоб у наших Сумах завжди залишалося місце для справжнього дива, міцної кави і надійних друзів, які прикриють твою спину.

— І за те, щоб у цьому місті жоден пафосний забудовник ніколи в житті не зміг перемогти нашу українську бабусю з важкою чавунною сковорідкою в руках! — гучно додав Артем, міцно обіймаючи дівчину за талію і ворушачи вухами від щастя.

Раптом Людочка, акуратно витираючи сльози радості з обличчя, рішуче відклала свій шматок весільного торта в бік і дуже серйозно, по-діловому подивилася на всіх присутніх за столом.