Розділ 27. Облога кав’ярні: Битва за Воскресенську

Коли остання чорна блискавка Андрія Валер’яновича з оглушливим тріском вдарила в магічний купол, будівля кав’ярні здригнулася так, що великий рубін «Серце Гори» всередині дубової Галини почав видавати протяжний, тривожний звук протипожежної сирени. Товсте чорне коріння мертвого дуба, сплетене з чистої заздрості, комерційного цинізму та недосплачених міських податків, стискало стіни закладу, змушуючи Галину жалібно стогнати всіма своїми річними кільцями. Наче велетенські каналізаційні труби, воно наглухо обвило будівлю, закриваючи панорамні вікна і перетворюючи затишний весільний зал на темну, ізольовану пастку. Всередині приміщення повітря вибрикувало фіолетовими іскрами, а наелектризований простір пахнув озоном та небезпекою.

— Так, шановні міжсвітні гості! — дзвінко крикнула Мар’яна, відважно вискакуючи в туфлях прямо на центр столу. — Всі весільні подарунки та конверти організовано здаємо Артему, а замість святкових танців негайно починаємо укріплювати нашу кругову оборону! Алевтино Герберівно, що у нас поточно по магічному захисту?

Алевтина Герберівна, яка в цей самий момент за столом холоднокровно допивала трилітрову мухоморівку на брудершафт із пекельним чортом Герасимом, авторитетно сплюнула через ліве плече прямо на кахель.

— Цей пафосний штрих у дзеркальному лімузині наївно думає, що його підземне коріння — це межа містичного крутонізму? Ха! Герасику, ану швидше дай мені свій золотий податковий степлер і міцно тримай мою титанову мітлу!

Відьма ластівкою вискочила на підвіконня відчиненої кватирки і пронизливо, по-розбійницьки свиснула на всю вулицю. Через якусь мить з усіх потаємних дворів Воскресенської, з плоских дахів сумського ЦУМу та темних підвалів театру імені Щепкіна до кав'ярні масовою лавиною почали збігатися місцеві коти. Сотні котів — рудих, чорних, облізлих, підвальних та елітних породистих — щільною пухнастою стіною обсіли магічне коріння забудовника.

— Фас, мої пухнастики! — щосили ревіла Алевтина, вказуючи пальцем на завалу. — Там усередині цього дерева схована заговорена валер’янка дев’ятого пекельного рівня! Деріть це імпортне сміття з розгону, наче це новий шкіряний диван вашого найгіршого ворога-господаря!

Сотні сумських котів із шаленим, переможним нявчанням мертвою хваткою вчепилися кігтями в магічну деревину. Як виявилося на практиці, темна комерційна магія великого забудовника була абсолютно не готова до суворих, загартованих підвалами кігтів сумських дворових котів. Коріння почало з переляку стискатися і сочити сизим соком.

Тим часом триметровий Жмих із гуркотом витягнув із кухонної підсобки свою іржаву комунальну бетономішалку, яку він відсьогодні гордо називав «Нашою Весільною катапультою». Його великі очі налилися багряним вогнем, а сіра шкіра під смокінгом стала твердою й непробивною, як столітній базальт Перехрестя.

— Жмих повністю готовий до захисту невістки! — оглушливо пробасив троль, виставляючи агрегат у вікно. — Людочко, кохана, бігом неси сюди наші фірмові пиріжки з позаминулого тижня! Ті самі, що ми спочатку хотіли використовувати як залізобетонний фундамент для нашого нового гаража на Басах!

Артем не чекав додаткових команд. Він спритно закидав у залізну мішалку тверді як чистокровний граніт ліверні пиріжки, а Максиміліан у повітрі витончено додавав туди скляні флакони з концентрованим «екстрактом клієнтського незадоволення» — залишками кавової гущі від тих міських відвідувачів, які за весь рік так і не залишили баристам чайових.

— Плі! На ураження! — скомандував Артем, люто оголюючи білі ікла.

Бетономішалка видала потужний, соковитий звук «чпок», і перший гранітний пиріжок Людочки на шаленій швидкості вилетів крізь кватирку, з усього розмаху влучивши прямо в лобове скло дзеркального лімузина. Важке скло, ретельно загартоване темною магією Гільдії Тіней, з гучним тріском вмить пішла глибокою павутиною від удару сумської випічки.

— Аніто! — щосили гукнула Мар’яна, перезаряджаючи свій вогнегасник світлом Перехрестя прямо біля бару. — Твій головний вихід, дівчино! Нам терміново треба пробити бодай одну дірку в цьому куполі, щоб я могла вибратися на дах будівлі!

Дівчина-дракон зробила глибокий, наповнений первісною магією вдих. Її весільна сукня з парашутного шовку почала помітно диміти, а очі стали сліпучо-білими, наче два увімкнені прожектори.

— Максе, коханий, швидко відійди в бік, бо зараз тут усім присутнім буде позапланова депіляція! — гучно попередила вона.

Аніта видала з рота такий шалений, концентрований струмінь біло-блакитного полум’я, що товсте чорне коріння перед вітриною миттєво, за секунду перетворилося на дрібний сірий попіл, відкриваючи вільний шлях до даху.

— Артеме, Максе — на вихід на вулицю! Жмиху, прикривай тили! — скомандувала Мар’яна, стискаючи свій магічний вогнегасник, і стрімко побігла вгору по старих кручених сходах.

На даху будівлі дівчину миттєво зустрів сильний нічний вітер і шалений, істеричний сміх Андрія Валер’яновича, який стояв на машині.

— Ти справді наївно думала, Мар’яно Василівно, що твої черстві пиріжки та облізлі дворові коти зможуть зупинити мою будівельну імперію?! — дико кричав маг-забудовник, високо піднімаючи над головою довгий чорний жезл, який за своєю формою нагадував мініатюрний будівельний кран. — Я все одно вщент знесу це аномальне місце і побудую тут свій величний ТРЦ «Армагеддон-Суми»! З підземною парковкою!

— А знаєш що, Андрію Валер’яновичу? — Мар’яна впевненим рухом висмикнула залізну чеку зі свого вогнегасника, цілячись у розлом. — У нас у Сумах на Воскресенській здавна канонічно кажуть: «Не кажи гоп, поки повністю не перескочиш через магічний портал». А твій потворний ТРЦ ні за яких умов не пройде екологічний аудит... моєї особистої підприємницької вдячності!

Вона з усього розмаху щосили натиснула на залізний важіль, і замість звичайної хімічної піни з білого розтруба в небо вирвався гігантський, сліпучий потік рідкого чистого світла Перехрестя, густо змішаного з ароматом ідеально обсмаженої міцної робусти. Магічне світло з розгону вдарило в саму вершину купола, і чорна темрява навколо кав'ярні почала стрімко розсипатися на солодкі рожеві хмаринки, пахнучи карамеллю, як і привид Онисима Квадратовича.