Розділ 25. Весільна митниця та ельфійський контрабас

— Вона не лізе, Гертрудо! Навіть не намагайся, вона тут назавжди залишиться! — кричала на всю залу Мар’яна, щосили впираючись ногами в кахельну підлогу і намагаючись відштовхнути масивне дубове дно, яке нахабно випирало прямо з фіолетового нутра барної стійки.

Величезна сорокавідерна бочка з елітним «Скельним перваком» застрягла в міжсвітньому порталі Галини так надійно, ніби її туди намертво вклеїли суперклеєм боги хаосу. З боку Перехрестя долинало важке, хрипке сопіння розлюченої Гертруди та куми Моргріт, а з боку кав’ярні на Воскресенській — підозріле, синювате булькання, від якого лакована поверхня стійки на очах почала покриватися дрібним магічним мохом.

— Жмиху життєво потрібен цей напій, людська жінко! — дико ревіла Гертруда з того боку барикад, і її утробний бас так вібрував, що порцелянові чашки на полицях підстрибували в такт. — У нас на тролячих весіллях за прадавнім звичаєм прийнято пити тільки те, що за секунду розчиняє залізні ложки! Без міцного перваку наше свято — це просто нудні збори любителів філателії та дієтичних хлібців! Штовхай, Моргріт, штовхай сильніше своєю кам'яною кормою!

У цей самий момент на стійку, прямо поруч із застряглим дубовим монстром, ліниво й поважно виліз Капібарин Василь. Він меланхолійно подивився на затори в порталі, на повністю почервонілу від пекельних зусиль Мар’яну, а потім на Гертруду, чиє розлючене сіре обличчя періодично проступало крізь саму текстуру дерева Галини, наче в малобюджетних фільмах жахів.

Василь повільно, нікуди не поспішаючи, дістав із глибокої кишені свіжу мандаринку і взявся її акуратно чистити, розкладаючи шкірку в ідеально рівне магічне коло прямо навколо дерев'яної затички бочки.

— Хлопці та дівчата, — тихо пробасив він своїм низьким, заспокійливим голосом, від якого в залі миттєво знизився рівень адреналіну. — У цієї бочки зараз просто сильний психологічний стрес. Ви її з усіх боків тиснете, ви на неї голосно кричите, от вона й закривається в собі. Бочка за своєю природою — це як великий, заляканий дерев’яний хом’як. Їй насамперед треба створити теплу атмосферу повної довіри, а не влаштовувати тут штурм Бастилії серед білого дня.

— Василю, замовкни, ради місяця! — рякнув Артем.

Для кращого зчеплення з підлогою вовк уже наполовину перетворився на звіра, обріс жорсткою шерстю і зараз гарячково намагався змастити розперті краї порталу дорогою імпортною олією для гідросистеми кавомашини.

— Майя, терміново клич сюди наших ельфів! Вони особисто ставили ці цифрові фільтри на Галічку, нехай негайно знімають митні обмеження на габаритні та небезпечні вантажі!

Еланіель з’явилася в залі миттєво, супроводжувана своїм поважним батьком, лордом Глорфінделем, який брезгливо тримав у тонких пальцях срібний магічний планшет і дивився на тролячу бочку так, ніби це був шматок небезпечного радіоактивного сміття з людського виміру.

— Згідно з тринадцятим параграфом Ельфійського кодексу чистоти та транзитним протоколом Воскресенської вулиці, — офіційним тоном почала принцеса, авторитетно тицяючи стилусом у повітря, — пронесення будь-яких спиртовмісних рідин міцністю понад 80 градусів через цей портал прирівнюється до прямої хімічної атаки на крихку екосистему ельфійських пралісів. Автоматична система безпеки Галини розпізнає цю бочку як ворожий танк. Або як дуже несмачний, важкий десерт.

— Це не танк, це наш законний весільний аперитив! — патетично вигукнув Максиміліан, який у цей час у кутку залу намагався обережно прикрити носа своїй коханій дракониці Аніті кінчиком оксамитового плаща. — Наші дракони від одного лише запаху міцного тролячого алкоголю стають занадто веселими, втрачають координацію і починають підпалювати міські хмари над Сумами, щиро думаючи, що це безкоштовна рожева солодка вата! Аніто, люба моя, благаю, дихай виключно через моє білосніжне жабо!

Аніта слухняно зробила глибокий вдих і від надміру почуттів випадково випустила з ніздрів невелике кільце сизого диму. Воно моментально набуло чіткої форми серця і плавно осіло прямо на золотий капелюх лорда Глорфінделя.

— Ой, вибачте мене, будь ласка... — ніяково прошепотіла дівчина-дракон, ховаючи очі. — Але ця бочка... вона так приголомшливо пахне моїм далеким дитинством у жерлі діючого вулкана на Перехресті. Дуже по-домашньому, аж серце щемить.

Поки на цій митниці тривали бурхливі розбірки, на кухні кав’ярні Алевтина Герберівна та наречена Людочка зосереджено займалися фінальним кейтерингом для банкету. Атмосфера там була не менш гарячою та напруженою.

— Людочко, сонечко моє, ну навіщо тобі в тарілці цей звичайний, нудний консервований горошок із супермаркету? — Алевтина Герберівна змовницьки тримала над мискою сушену лапку кажана. — Давай краще додам сюди дрібку тертого кореня мандрагори, який я особисто зібрала на старому кладовищі під Ромнами. Тоді твій святковий салат «Олів’є» не просто буде тихо стояти на столі, він сам почне активно розважати гостей цікавими розмовами, а може навіть розповість пару соковитих анекдотів, щоб наш тамада-гном зайвий раз не напружувався!

— Алевтино Герберівно, ми ж із вами чітко, ще на лавці домовлялися! — Людочка рішучим рухом відібрала у відьми лапку кажана і сховала за спину. — Ніякої розмовляючої їжі на моєму весіллі! Я хочу, щоб мої гості спокійно їли салат, а не запекло сперечалися з ним про велику політику, ціни на газ чи останні результати місцевих виборів у Сумську міськраду! Мій Жмих і так на межі зриву нервує: він учора ввечері на повній швидкості намагався повністю з’їсти наш весільний кортеж із машин, бо той здався йому схожим на великі цукрові кубики!

Раптом свіжий салат у велетенському алюмінієвому тазику обурено здригнувся і видав чітке, злегка шепеляве:

— «А Степанівна вчора таємно від усіх з’їла цілу палку докторської ковбаси під ковдрою о третій ночі і навіть не поділилася з бідним рудим котом! Грішниця! Штраф їй в карму!»

Людочка від несподіванки аж схопилася руками за голову.